Царівна (повість)
«Царівна» — повість Ольги Кобилянської, яка була завершена в 1895 році.
| Царівна (повість) | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
|
Цитати з повісті
ред.В моїх очах чоловік щось дійсно божеське, хоч — як ви раз казали — він має своє коріння в землі. Він може розвинутися в прегарний цвіт, але до того треба волі, треба борби і відречення. |
Ніхто не відчував так глибоко зависимого нужденного положення жінки, як я. |
Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках. |
Свобідний чоловік із розумом — то мій ідеал. |
Я буду дуже, дуже, дуже щаслива, бабусенько! |
Я не дивлюся на подружжя як на одиноку цілі женщини, т. є. не дивлюся як на головну ціль свого життя. |
Цитати про повість
ред.Два чоловіки освідчуються їй у коханні, на прощання Орядин називає її русалкою», Марко – «квіткою лотосу». (Є ще варіант «Лореляй» від нелюбого.) Наталка це фіксує у щоденнику. Далі, коли впадає в розпач від дурної гордості обох чоловіків, вигукне: «Орядин назвав мене царівною… У тамтого я цвіт лотосу». І це буде неправда. Вона й тільки вона сама себе зватиме протягом усього твору царівною, ніхто з чоловіків її так прямо не називав, тільки з її слів[1]. — Про роман «Царівна»//З есею «Ольга Кобилянська» |
|||||
| — Ганна Улюра |
«Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю!» — скрикує царівна Наталія. Біда, що у «виховних експериментах» Кобилянської смертельного удару об землю таки не уникнути нікому. Перетворення наражається на невдачу: спроба впливати одне на одного в її світі ніколи не буде вдалою. Її світи — це колонії нарцисів, куди не течуть річки-дзеркала[2]. — З есею «Ольга Кобилянська»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
У різних версіях і послідовно звучатиме «Але я твоя царівна, не правда ж? Твоя, Орядин!... Я — його царівна! Чому забув, що я — його царівна?.. Ха-ха-ха! Царівна для себе… Я ж царівна!», але завжди як самовизначення. В цій градації важить, що вона сама так себе зве, і що від початку до фіналу роману її «царівна» позбавляється сусідства присвійного займенника. Вона вчиться присвоювати самостійно. Фінальні речення повісті: |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки
ред.- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 147
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 148
Джерела
ред.- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
- «Царівна» на сайті aphorism.org.ua