Чернявський Микола Федорович

український поет, педагог і земський діяч, жертва сталінських репресій

Мико́ла Фе́дорович Черня́вський (*22 грудня 1867 (3 січня 1868), Торська Олексіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії — †19—20 січня 1938) — поет, педагог, перекладач.

Чернявський Микола Федорович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

З Автожиттєписного нарису (14 листопада 1925 р. — 21 березня 1926 р.)

ред.
  •  

Розповісти самому про своє життя, як жив, що думав, що робив — це, на перший погляд, так легко. Але инакше здасться, коли в питання вдуматись
поглибше.
Бо що таке наше життя взагалі?
Життя — то безперестанне напружене зусилля розгадати одвічну загадку: що таке світ і яке в ньому місце людини? Стоїть перед нами та загадка і грає тисячами фантомів і не дається глянути собі в вічі[1].

  •  

І що таке життя поетів і письменників, учених і філософів, як не безперестанна потайна праця душі, напружена й болюче невсипима праця, уся скерована на те, щоб знайти ті очі? Як не очі всесвіту, то очі окремих речей і з'явищ. Знайти, щоб глянути в їх і розгадати їх.
І вони знаходять ті очі. І з болісною натугою опановують їх таємниці.
І виносять свої трофеї на вселюдні очі. Виносять з патосом і п'яною відвагою переможців. Виносять з смертельною тугою переможених.
Бо то ж герць, смертельний герць.
Бо очі ті — ножі двосічні. Бо очі ті — огонь жерущий.
Той герць є життя людини творчої думки[1].

  •  

Але підійшов 1905 рік. Загреміла революція й принесла свободу слова на Україну. Появились газети, журнали. Альманахи зробились непотрібні. Життя пішло жвавішим темпом, покликало на инші ділянки праці й инші завдання постали перед письменниками. Працювалось досить бадьоро.
А там зайшла реакція, а за нею вибухла імперіялістична війна і знов нам було заткнуто рота. Переживали тяжке лихоліття. Коли знов заграла революція. Загреміла, залунала велика, переможна революція 1917 року — з новими громами й бурями, з новими тріумфами й досягненнями. Полум'яним жерущим ликом спалахнула вона і нестерпучими огнями заграли її очі. І перед її лицем димами занурилась земля й криваво засміялись хмари[2].

  •  

Читайте книги поетів і письменників і ви читатимете книги життя їх, а одночасно й свого. І задумаєтесь над ним: Що ж таке життя наше? Що ж таке життя письменницьке[2]?

З творів

ред.
  • Перебігає вік передо мною. Минув він, немов єдиний день прудкоплинний на кораблі: був ранок, стояло сонце в зеніті, а зараз спускається до обрію. Надходить вечір. Незабаром смеркне. і, дивлючись на рожево-позлотистий захід питаю сам себе: що ж я робив і що зробив за час, поки світило надо мною сонце?
    І відповідаю:
    — Жив.
(День на кораблі. Замісць передмови до поезій // С. 6—7)

Примітки

ред.

Джерела

ред.