Vivienne Mort

«Vivienne Mort» (вимовляється як Вів'єн Морт) — український інді-рок-гурт із Києва, заснований Даніелою Заюшкіною 2007 року. Вони випустили свій дебютний мініальбом Єсєнтукі LOVE 2010 року. Перший повноцінний альбом гурту 'Театр Pipinó вийшов 2013 року.

Цитати

	Важливо бути живим. Не можна однаково приїхати за кордон і десь виступити в сонячній Барселоні для людей, які також втікали від війни, в них також всіх ПТСР, вони травмовані. Але не можна це порівнювати з концертом, як у нас був, для десятьох штурмовиків, які зі штурму прийшли і на штурм після цього йшли, це зовсім інші обставини. І потрібно мобілізувати всі свої органи чуття для того, щоб дійсно бути їм корисним, а не просто для галочки, що є тут артист на фронті, скоріше б вже викласти про це сториз. Це все дуже огидно і такого також багато. Але я закликаю всіх артистів намагатися бути максимально корисними на своєму місці. — Про виступи перед військовими
	— Даніела Заюшкіна

	З питанням смерті в мене все не дуже добре як на людину, яка стільки років прожила на світі. Я її не визнаю і зовсім навіть в очі не дивлюся. І Максим Кривцов для мене живий. Ми з ним багато років були знайомі ще з часів «ВКонтакті». Він мені там іноді писав, ми наживо не бачилися, але він був і приходили від нього листи, потім це у фейсбуці продовжилося, і він досі у мене десь є. Крім того, це людина, яка залишила дуже великий спадок. Це поет, з ним можна вічність розмовляти тепер, тому що він залишив нам свої думки.
	— Даніела Заюшкіна

	І ще я зрозуміла, що з соромом звільнилося багато місця для свого. Я дійшла до таких творів, на яких хотілося б зростати. Я зараз дочитую «Сад Гетсиманський» Івана Багряного і розумію, що я не знала про існування таких людей, що в нашій літературі є люди, які... Я навіть не знаю, як ставити їх на рівень — світовий, не світовий, це просто абсолют. Це тонко, іронічно, трагічно, це величезний шедевр, який просто до мене не дійшов, тому що я в цей момент упивалася умовним Достоєвським.
	— Даніела Заюшкіна

	Ми домовлялися, що музика, яку ми робимо, буде надихати та дивувати нас. Але ми могли в той час передбачити, що запропонують музиканти або ми самі. Ми самі не любимо, коли у музикантів, яких ми слухаємо, виходить альбом, у якому вони починають переставляти слова туди-сюди і ти вже можеш вгадати, що далі. І ми себе знайшли в тому самому моменті й зрозуміли, що десь треба відійти від цього процесу, трохи змінитися, відчути на собі якийсь вплив. — Про творчу паузу гурту
	— Гліб Проців, продюсер і ударник гурту

	Нові слова я знаходжу щодня. Я живу за такою схемою: з десяти років, коли переживаю щось погане чи хороше, я пишу пісню. Мені складніше спілкуватися усно, ніж її написати. І для таких, як я, природа, напевно, вигадала шлях, щоб ми сублімували свої переживання. Тому я постійно пишу пісні. Пауза була не через те, що я їх перестала писати, а через те, що, напевно, ми побачили, що приходимо на репетиції і всі разом не можемо сказати чогось нового. Тобто приносимо пісню, але немає якогось імпульсу, ніхто не підхоплює, воно далі не йде. Потрібно було зупинитися і подивитися на це збоку.
	— Даніела Заюшкіна

	У нас раніше був принцип, що ми граємо все наживо. Зараз ми не були обмежені якимось складом або концепцією, тому додавали все, що в голову прийшло. Але на студію потім привозили живі інструменти і перегравали все. У нас були живі цимбали, ліра. Ми привозили собі й знайомилися з цікавими людьми. — Про запис альбому «Фата»
	— Гліб Проців, продюсер і ударник гурту

	Це єдиний альбом, який відрізняється від решти, бо ми його весь в голові писали. Раніше ми приходили на репетиції й щось грали — і так народжувалися пісні. Зараз у нас вже досвіду достатньо, ми можемо уявити, що з цього можна зіграти, як воно прозвучить. І випадково до нас доєднався ще бас-гітарист Ілля Чемирис, який колись із нами грав на альбомі "Rosa". — Про новий альбом гурту «Фата»
	— Гліб Проців, продюсер і ударник гурту

	Я думаю, що ми собі не виписували чітко окреслені місії, але ці місії самі проявилися. Я це помітила вже після виходу альбому з обкладинкою — зрозуміла, що на ній виражена не тільки якась казка, може здатися, що це якийсь персонаж, фея, що світиться. Раптом зі мною стався інсайт, я зрозуміла, що це моє усвідомлення, наскільки насправді була велика любов у мене до всього мого: країни, культури, міста, як я не хочу, щоб хтось інший користувався цим, як я хочу бути тим, хто передає естафету. Я відчула, що це лежить в зоні моєї відповідальності. І якщо мені дано хотіти українського відродження, то я мушу всі свої таланти прикласти і обслуговувати це.
	— Даніела Заюшкіна

	Якщо раніше ти з чимось боровся, то тепер знаєш, що ти не ведешся на якісь речі й ідеш своїм шляхом. Наприклад, ми колись вирішили, що не будемо ходити на телебачення, на передачі, в яких є режисура, де тобі кажуть, що треба сказати. Колись ми взяли рік і вирішили, що будемо погоджуватися на всі пропозиції. І я думаю, що саме тоді ще більше розвинулася моя клінічна депресія. Тому що після кожного походу на телебачення я просто хотіла тиждень сидіти вдома, а не можна, тому що ви вже домовилися ходити далі.
	— Даніела Заюшкіна

	Я не борець за Україну змалечку. Я народилася в російськомовній сім'ї в російськомовному Києві. Єдиними українськомовними проявами були твори з музичної школи і твори в школі. У нас не було права вибору своєї ідентичності, нам його вже було запропоновано. Ми дійсно вірили, що російська — це наша друга мова і це також наша культура. Ми дивимося «Голубий огоньок», і якщо не подивимося, то Новий рік не настане. Я зростала на російській літературі, це було частиною мене. І повномасштабне вторгнення з мене це різко вирвало, а те, що не до кінця вирвало, я підчищаю. І тому місія усвідомилася. Місія своєї ролі станом на зараз для нашої культури.
	— Даніела Заюшкіна

	Я раніше не спілкувався в побуті українською. Але насправді у нас ця тенденція давно. Ми самого початку займалися українською музикою, тому в голові вже якось вона формувалася.
	— Гліб Проців, продюсер і ударник гурту