1990-ті
Цитати про 1990-ті
ред.1990-ті в Україні
ред.Зараз у кожного своє життя. Чим раніше було ще прекрасно — 90-ті роки, комунікація тільки через домашні телефони, в кого вони були. Але можна було вийти на Сотку і завжди когось зустріти. Або піти в «Лилик». Якщо вже на Сотці немає, то там точно хтось сидить. Це спілкування було дуже мобільне. Часто бачились, часто тусили, а вже потім як починаєш козу водити[1]… — Про 1990-ті в Івано-Франківську |
|||||
— Марія Микицей |
З погляду історії – у 1990-х, коли Україна стала незалежною, вона не перевинайшла відповідь на питання, навіщо їй наука. Для гордості, розвитку економіки, реалізації глобальних амбіцій, стратегічної переваги? Не було продумано і артикульовано. У Радянському Союзі була певна відповідь, внаслідок чого не лише військова наука розвивалася, але й фундаментальна. |
|||||
— Юлія Безвершенко |
Що відбувалося? |
|||||
— Марія Микицей |
90-ті ось — це був якийсь вибух кольорів. І раптом стали доступними неймовірні тексти, неймовірні експерименти з текстами. В плані художньої літератури, для мене це було просто ще одна сенсація. Так само, як рок-музика. Раптом з’являється можливість через тексти передавати зовсім інші сенси. І для мене були важливими «Бу-Ба-Бу», для мене був важливим, власне, Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, інші українські письменники, бо вони давали дуже контекстуалізовані тексти[3]. |
|||||
— Євген Глібовицький |
1990-ті роки — дуже цікавий період для українського інтелектуала. Починається постколоніальна доба. Існує певний вакуум. Усе змінюється. Хто в таких умовах інтелектуали? Які їхні відносини з суспільством, з владою? Письменники, про яких я пишу, і герої в їхніх романах випробовують ці нові зв'язки і нові горизонти. Чим це відрізняється від західних інтелектуалів? Вочевидь, що економічною нестабільністю й іншим спектром випробувань, які переживає людина. Саме тому це й цікаво. Особливо розуміння колоніальних і постколоніальних рамок, з якими доводиться боротися українським інтелектуалам, рамок, що обмежують свободу й українську культуру. Тим українські інтелектуали цікаві — бо здатні робити речі, які західні інтелектуали не роблять чи не можуть робити[4]. |
|||||
— Марко Андрейчик |
Примітки
ред.- ↑ а б Марія Микицей про Станіславський феномен: «В юності ми всі були геніями, ми всі були феноменами»
- ↑ Юлія Безвершенко: «В Україні не існує поняття кар'єри науковця»
- ↑ Глібовицький: Спільні дискурси у нації з’являються від спільно прочитаних у дитинстві книжок
- ↑ Марко Андрейчик: «Українські інтелектуали здатні робити речі, які західні інтелектуали не можуть»