Іонова Марія Миколаївна

Марія Миколаївна Іонова (нар. 31 травня 1978, Київ) — українська політикиня, народна депутатка України 7-го, 8-го та 9-го скликання. Державний службовець 5-го рангу (з липня 2005). Віцепрезидентка Міжнародного жіночого демократичного союзу та співзасновниця Українського Жіночого Конгресу.

Марія Іонова

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Для нас війна розпочалася з 2014 року. Звичайно, ми розуміли, що якщо наші інституції та політичні позиції держави будуть слабшати, то тим більша вірогідність того, що Путін нападе. І те, що війна насправді триває сторіччями – ми теж розуміємо та усвідомлюємо. І дуже добре, що протягом останніх років – мабуть, після Революції Гідності – це усвідомлення й ідентифікація, що наша боротьба вже йде сторіччями, трансформується. В суспільства є більше інформації, і це теж є однією зі складових нашої майбутньої перемоги.

З 2014 року багато змінив Майдан. Ми почали працювати над напрямком «Жінки. Мир. Безпека» і знаходили спільні рішення у контексті реформування нашого сектору безпеки і оборони. Я не можу сказати, що було дуже легко, але й не було аж так важко. Так, може, деякі питання було важко вирішувати. Але через те, що ця сила об’єднання на різних рівнях – державних інституцій, громадянського суспільства, наших міжнародних партнерів – у нас з’явилося багато можливостей, завдяки яким ми спільно змогли подолати багато перешкод.

Інше питання, яке ми побачили, відвідуючи звільнені території – це комунікація і медіація. Дуже важливі горизонтальні зв’язки. У громад є стільки пропозицій, дуже інноваційних. Вони вже на початку реформи децентралізації щось спробували, зробили, щось хотіли би змінити. І тому те, що ми побачили у громадах, зокрема, як змінилися підходи до рівності, вплив на ухвалення рішень, здатність чути ідеї. Зараз іде ця співпраця, ця рівність.

Ми бачимо, наскільки інформація впливає зараз і на нашу перемогу, і як, на жаль, інформація впливала на те, що розпочалася агресія. І зараз ми бачимо можливість, що саме через наші міжнародні зв’язки здійснюється дуже відвертий обмін інформацією. Я неодноразово говорю про горизонтальні зв’язки, тому що бачу в них більшу стійкість і стабільність. І дуже тішуся, що зі своїми колегами і колежанками я можу вибудовувати їх в інтересах нашої держави та в інтересах широкого загалу українців.

Ми весь час намагаємося порівнятися з «планом Маршалла» ХХ сторіччя. Але дуже багато всього змінилося, і в ХХІ сторіччі вже інші масштаби руйнувань та інфраструктура. Ми можемо брати якісь аналогії, але в умовах відкритого світу та глобалізації такий план легше розробляти та впроваджувати. Я би брала ширше це питання. Тому що, коли ми відбудовуємо школу, тут важливо брати і політику – як ця школа буде працювати і яка це буде школа. Коли ми говоримо про відновлення якогось стратегічного об’єкту інфраструктури, ми маємо вже дивитися з точки зору енергозбереження та сучасних технологій, і як це працюватиме в контексті іншої системи.

Ми вже на іншій дорозі і можемо впевнено сказати, що наша армія, наші Збройні Сили – це вже не той радянський «пазл». У нас зараз «пазл» – там, де ми розуміємо, що кожен на своєму рівні може і не боїться ухвалювати рішення. Оперативно-стратегічне планування, навіть на середньому рівні командування – воно вже інше, і там є теж жінки. Ми бачимо, як жінки також є керівниками дуже важкого озброєння. Я впевнена, що колись ми з вами побачимо, як жінка керує і HIMARS.

Ми думали, що гендерно орієнтоване врядування під час війни неможливе. Але ми побачили, наскільки це врядування має і матиме можливість до системної роботи, до адаптації громад і місцевого самоврядування до нових викликів. Мені здається, що громади впораються – як на цьому етапі, так і в майбутньому. Ще з 2016 року громади отримали інструменти повноважень і фінансування. І вони вже розглядають свою землю, свою громаду як особистісний виклик і бажання робити краще.

Ми ж ніколи не замислювалися про те, що говорить Григорій Сковорода. Коли він казав: для того, щоб пізнати світ, ти маєш спочатку пізнати сам себе. Тобто ми зараз тільки повертаємося до цієї ідентифікації, до своїх багатств, і тільки починаємо це цінувати. Зокрема, наш гендерний рух – рівність між чоловіками і жінками. Досі залишається стереотипність, що «ви хочете домінувати». Та не хочемо ми домінувати. Ми просто хочемо, щоб нашу професійність на рівних визнавали в тій чи іншій сфері.

Ми кожен раз говоримо, що ми повертаємося до Європи, чи рівняємося на Європу. Та ні, насправді якщо брати історично – ми були Європою, ми були центром Європи, ми були цивілізаційною країною. І цього не треба соромитися. Радянщина дала нам цей комплекс меншовартості. Ми самі досі себе пізнаємо.

Ми маємо пам’ятати про родини захисників та захисниць, про тих, хто загинув і про тих, хто воює, про тих, хто у полоні і про тих, хто поранений. Це все – ще на роки. Але цей дух і таке українське слово – звитяга нашого воїнства. Я навіть не можу іншими словами назвати нашу армію. Воїнство, де присутні всі складові, від емоційних до духу, до фізичного, до професіоналізму. І разом з новітнім озброєнням, я впевнена, що ми дійсно переламаємо і переможемо цю імперіалістичну країну.

Насправді, родинам полонених зараз потрібна елементарна підтримка, навіть така комунікаційна. Іноді просто спілкуватися, говорити. Так, може, інформації детальної не треба, але повідомити – ми працюємо, ми зробили те і те. Тобто елементарна увага.

Передчуття війни були і стали найгострішими, коли розпочалися навчання РФ навколо наших кордонів. Але ще з 2019 року в парламенті ми говорили про сектор безпеки і оборони, про посилення і продовження реформування армії, побудови міжнародної коаліції та про виконання наших зобов’язань перед Європейським Союзом і НАТО.

Українці відчули, що можна краще жити, можна бути вільними, можна бути заможними, можна бути відкритими, можна ділитися досвідом. Це вже інше цивілізаційне суспільство. Ми вийдемо насправді з цієї війни сильніші, ніж будь-яка інша держава світу. От повірте. Ми зараз говоримо з вами про євроінтеграцію, але насправді Україна – це найкращий приклад європейської країни в контексті цінностей. Адже ми завжди будемо повертатися до цінностей. Це політико-безпековий приклад такої успішності нашої країни зараз, з надзвичайно високою ціною, але на європейському континенті я не знаю іншої такої країни в контексті ціннісному та ідеологічному.

У перші дні було дуже важко сприймати ту кількість трагічних смертей цивільних, військових. І до сих пір, звичайно, не можеш сприймати смерті як статистику. Ти набираєшся такої, мабуть, люті, ненависті, і розумієш, що навіть коли ми переможемо, перемога завершиться тільки тоді, коли ми зрозуміємо, що всі рашисти, всі путіністи і всі інші завершать у Міжнародному трибуналі. Хоча цю перемогу ще треба втримати. Треба дуже багато працювати над тим, щоб робити Україну ще сильнішою.

Чесно скажу, я все думала: ну де отак чітко побачити цю рівність між чоловіками і жінками? Я її побачила дійсно вперше, коли ми відвідували деокуповані території, коли зустрічалися з головою громади, з керівними органами. Це було так приємно. Тому що я пам’ятаю ті часи, коли це не враховувалося. І мені здається, що це нам треба втримати, розвивати, плекати. Хотілося б, щоб працювали і міжнародні організації, і різні рівні, але їм не заважати. Допомагати сучасними ідеями, дати їм можливість правильно порахувати і впровадити те, що вони будуть бачити, виходячи не зі SWOT-аналізу, а з того, що вони бачать, наприклад, свою якусь місію і сильні сторони своєї громади.

Я досі під враженням від виступу в Європейському парламенті Урсули фон дер Ляєн. Лідери Європейського Союзу вже більш серйозно розуміють ці виклики і розуміють, що з Україною вони будуть більш сильні. Ми завжди звертали їхню увагу на те, що ми – не буферна зона, але між рядків ми бачили, що вони для себе так це визначили, їм це дуже зручно, ця буферна зона між Білоруссю, між Росією. Зараз вони нарешті зрозуміли, що в контексті безпеки, економіки, людського капіталу, політики ми їх посилимо.