Іпатій (Потій)
Іпа́тій По́тій (у миру Адам Львович Потій гербу Вага (відмінний), пол. Hipacy (Adam) Pociej, інколи пол. Pociey) (12 серпня 1541, Рожанка, Берестейський повіт — 18 липня 1613, Володимир-Волинський) — державний та релігійний діяч Речі Посполитої, клірик православної (до 1596) та греко-католицької церков (з 1596). Один із засновників Української греко-католицької церкви, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі[1] (26 вересня 1599 — 18 липня 1613).
Іпатій Потій | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати ред.
Із книги «Унія греків з костьолом римським», 1595 ред.
Виведуть тебе з того блуду, якщо ти сам того захочеш[2]. |
Не суди, аж поки сам не переконаєшся і не пересвідчишся. Все випробовуйте, що є краще, і того дотримуйтеся[2]. |
Більшу злість на того мають, хто не дасть собі кривду чинити і хто проти недруга міцніше стоїть і переступи його краще знає і відверто всьому світу відкриває[2]. |
Антихрист не дбає про Бога своїх батьків[2]. |
Антихрист має знищити всі знаки і пам'ятки християнської віри[2]. |
Антихрист названий людиною гріха тому, що має помножувати всі гріхи і несправедливості, а все, що є добрим, має псувати і знищувати. Отже, ті, хто рятує і розширює царство гріховне, певно є слугами антихристовими[3]. |
Цe є вроджена риса кожного, що в собі ніхто злого нічого не бачить, швидше побачить це в комусь іншому[3]. |
З «Листа до князя Костянтина Острозького», 1598 р. ред.
Не є річ справедлива, аби через людину відкидали Божу справу, а Богом самим гордили[3]. |
Світлий ти знатністю, багатством, величністю, достойністю та поважністю, все те добре відаю, бачу й величаю тебе над багатьма, однак загальна є вся суть твоя з численними смертними[4]. |
Як же довго заживатимемо тієї неприязні, яка в короткому часі може до смерті довести! І як довго спільним незичливцям даватимемо привід, аби могли щодо нас щось супротивного мовити і сверготаги? Чи не ліпше поєднатися і руки собі подати[4]! |
Хто ж не відає, які є великі грубіянства й забобони в московському народі[4]! |
Ці волять радше життя розпусне провадити в суворій неволі» ніж бажати чесної смерті зі своєю славою[4]. |
Так їхні звичаї зіпсовані, що самі собі і своїм нітрохи не хочуть вірити[4]! |
Страшлива річ є з Богом жартувати[4]. |
Із «Відповіді клирику Острозькому», 1598 р. ред.
Не мов пишно, аби на зло не вийшло[4]. |
Багато говориш, але мало пробуєш[4]. |
Чи ж бо ти радником у Бога був, що хочеш знати розума Господнього? Ліпше є найгірша згода, аніж найліпша незгода[4]. |
Тільки того ще не достає, щоб відчайно нарікав з великого запалу на землю і небо[5]. |
І ліки менше діють, де сама натура природної сили не має: отож і мертвих ніякі ліки оздоровити не можуть, бо в такому тілі немає ніякої сили[5]. |
Як того не прагну, так і щодо того нікому докучати не буду[5]. |
Я ж нікого не обмовляю, себе тільки самого доглядаю[5]. |
Коли нас до себе для розмови припустити не хочете, ми також, бачачи вашу ворожнечу, не можемо піти[5]. |
Примітки ред.
- ↑ див. Іпатій (Потій) | Велика українська енциклопедія, електронна версія (дата звернення: 12.08.2021)
- ↑ а б в г д Мудрість, 2019, с. 125
- ↑ а б в г д Мудрість, 2019, с. 126
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 127
- ↑ а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 128
- ↑ Тобто негідні вчинки, пов'язані з пияцтвом.
Джерела ред.
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7