Іфігенія в Тавріді (драматична сцена)

«Іфігенія в Тавріді» — драматична сцена української письменниці Лесі Українки, що її вперше надруковано у складі циклу «Кримські відгуки» (у збірці «Думи і мрії»). Автограф зберігся в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 671. У творі авторка змалювала героїзм дівчини-патріотки, яка сміливо прийняла своє призначення померти на жертовнику «для слави Батьківщини», але повстає проти перспективи — на чужині «в безслав'ї тихо гаснути»^[1].

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Думи і мрії

Цитати з «Іфігенії в Тавріді»

Ми, з глини створені... А хто створив нас?
Хто дав нам душу і святий вогонь?
Ти, Прометею, спадок нам покинув
Великий, незабутній! Тая іскра^[2]...

— Villa Iphigenia, 15.01.1898 p.

Цитати про «Іфігенію в Тавріді»

	Драматичний фрагмент змальовує храм і олтар Артеміди. Хор дівчат славить богиню та її улюблену жрицю. Іфігенія під супровід хору проводить ритуал, зливає на олтар вино і олію, розсипає ячмінь і сіль. Співає осанну і просить про захист. Хор іде й тоді Іфігенія починає пристрасно молити Артеміду про втіху і волю. Дівчині нестерпно на чужині, вона тужить за родиною, вона просить пояснень, чому її призначена бути пролитою за Елладу кров застигає тут, у Тавриді, куди от-от прийде зима. Іфіненія готова покінчити з собою, але різко міняє намір. І «тихою, рівною ходою віддаляється у храм»^[3]. — З есею «Леся Українка»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	«Іфігенію в Тавриді» Леся Українка не дописала; її роботу не перервали, задум не втратив актуальності – авторка просто припинила писати цей твір. Так буває, коли людина не готова сказати щось важливе, і неприйнятне, і болісне, і невчасне. Вона зупиняється на півслові. В цьому випадку – на драматичній сцені (жанрове визначення, але не тільки воно). Це мала бути велика драматична поема. Як свідчать рукописи, крім самої Іфігенії й хору дівчат, там були б ролі для Ореста і Пілада, а також хору старців і городян, хору варварів. Як писала Леся Українка в листах до матері, за задумом «Іфігенія» мала наслідувати форми античної трагедії, «не бути новітньою: в ні й буде хор, репліка a parte, і, може, навіть deus ex machina»^[3]. — З есею «Леся Українка»
	— Ганна Улюра

	Першолюдина в світі Іфігенії, відтвореному Лесею Українкою, мала б складатися з першоелементів Всесвіту. Земля, вода, повітря і вогонь, їхня гармонія породжує світове тіло – от з чого сотворені ті «ми», до яких належить Іфігенія^[2]. — З есею «Леся Українка»
	— Ганна Улюра

	Сьогодні щось завіяло знов, як, певне, бувало у самої Іфігенії, в той час, як вона була в Тавріді жрицею холодної богині Діани – адже в ті часи навіть залізних грубок не було^[3]. — З листа з Villa Iphigenia, Крим
	— Леся Українка

	У Іфігенії були батько і мати, були брат і сестра. Іфігенія сама-однісінька перед ідолом безплідної богині-діви просить дозволити їй виконати обов’язок, успадкований від прабатька-Прометея. Зрадити тих, хто її сотворив^[4]. — З есею «Леся Українка»
	— Ганна Улюра