Дама Джин Айрі́с Ме́рдок (англ. Jean Iris Murdoch) — британська письменниця і філософиня, ірландського походження.

Айріс Мердок
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Хто живе сьогоденням, живе вічно. — з книги «Школа чеснот»

  •  

Кохання це надзвичайно важке усвідомлення того, що щось інше, крім себе, є реальним. — з книги «Екзистенціалісти і містики»

  •  

Я не виношу пліток і пересудів. Треба вміти тримати язик за зубами. Не тільки не пліткувати, але іноді навіть не думати про інших людей. Справжні думки народжуються з мовчання. — з книги «Чорний принц»

  •  

Справжні відносини здебільшого складаються самі собою. — з книги «Море, море»

  •  

Суть мого життя – таємна бесіда з самим собою, і перетворити її на діалог було би рівнозначно самогубству[1]. — Джейк Донаг’ю з роману «Під сіткою»

  •  

Я думаю, що бути жінкою — це все одно, що бути ірландкою... Усі кажуть, що ти важлива і приємна, але ти все одно займаєш друге місце. — з книги «Червоне і зелене»

  •  

Один із секретів щасливого життя — безперервно доставляти собі дрібні насолоди, і якщо деякі з них можна отримати з мінімальною затратою грошей і часу — тим краще. — з книги «Море, море»

  •  

Любов не дає люблячому ніяких прав, і ти це знаєш. — з книги «Свята та гріховна машина кохання»

  •  

Любов – це сприйняття особистості іншого, складне усвідомлення того, що хтось, окрім тебе існує; любов – це відкриття реальності[1].

  •  

Напевно, божевілля — не така погана річ, якщо вона дозволяє людині почуватися щасливою, коли насправді вона нещасна. — з книги «Чорний принц»

Про Айріс МердокРедагувати

  •  

Мердок справді моралістка, вона потребує моралі. Її любов завжди має етичну природу, вона виходить за межі романтичних стосунків, але залишається еротичною[1]. — З есею «Айріс Мердок»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Любити – усвідомлювати буття Іншого, любити себе – усвідомлювати буття задля Іншого. Майже в кожному її творі буде гомосексуальний герой чи героїня, майже в кожному буде якась інцестуальна сцена: це взагалі не стосується сексуальності й сексуальних практик, це спроба знайти Іншого, котрий буде точнісінько як ти сам. І щиро його за це полюбити[1]. — З есею «Айріс Мердок»

  — Ганна Улюра
  •  

Айріс Мердок – професійна філософиня, всі її міркування про хиби діалогічного сприйняття реальності, про неможливість і необхідність осягнути Іншого – це суперечки: вона запекло й гучно свариться з колегами, з Людвіґом Вітґенштайном передусім, із Платоном, із Ніцше, з Сартром[1]. — З есею «Айріс Мердок»

  — Ганна Улюра
  •  

Професорка Мердок була не менш відома за Мердок-літераторку, мала чимало почесних і реальних наукових звань. Її біографія відбувається в декораціях «університетської прози». Хто би про неї не писав, усі починають з останніх років життя: Мердок мала хворобу Альцгеймера, потужний інтелект здав позиції, й залишилася сама та чуттєвість до світу, що й формує концепцію моралі. В цьому добачили не особисту трагедію хворої людини, а персональний реванш над світом[2]. — З есею «Айріс Мердок»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона досліджувала щедрість, смирення, гріх та чесноти й подалася їх шукати там, де, здавалося, їх ніколи не було. Чимало романів Мердок сприймалися як готичні жахастики (ті, які не намагалися читати як «кисленькі» любовні романи). Вона з того несамовито тішилися: завжди мала на меті писати твори, що розважили б невтаємничених і потішили тих, хто зрозуміє гру[2]. — З есею «Айріс Мердок»

  — Ганна Улюра

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати