Андрей (Шептицький)

Митрополи́т Андре́й Шепти́цький (світське: Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький; 1865–1944) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 17 січня 1901 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Прихильник неотомізму.

Андрей (Шептицький)

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

А

Апостоли, в повному значінні того слова, є нашими батьками по вірі. Через їхні руки дав Бог людству і кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їхнім апостольським трудам і їхнім молитвам завдячуємо всьому, що маємо.

Апостоли слово «мир» поєднували, звичайно, зі словом «благодать» у поздоровленнях чи апостольських благословеннях, які вірним передавали своїми посланнями, а правдоподібно, й своїми бесідами. Мир є і прикметою, через яку людина сама зі собою в злуці, прямує до одного всіма силами душі, через падіння перших родичів, через первородний гріх є в людській природі внутрішня у кожній людині боротьба, внутрішня незгідність, якій противиться людина, яку лікує Христовий мир.

Б

Батьки, які зважуються нищити людське життя, не усвідомлюють того, якого добра, якого скарбу вони себе позбавляють. Дитина, якій батьки так по-варварськи відбирають життя або якої до життя не допускають, може, якраз була призначена Богом на те, щоб прислужитися родині, може, і народові, може, і цілому людству так, як ніхто інший, або принести добро з неба, яке ніхто інший не принесе.

Бог є джерелом усього, що гарне і добре! Коли споглянеш на цей широкий світ і побачиш у ньому стільки добра і краси, чи ж не видно як на долоні, що добрий Бог опікується нами, що Він усім керує і про все продумує?! А коли вже сам розум переконує тебе, що Бог такий добрий, у сто разів ліпший від усього, що є добре на світі, тоді і ти мусиш у сто разів більше Його любити, ніж усе те добро, що його Він тобі дав... Мусиш Його любити, бо Він перший тебе полюбив. Все, що біля тебе, і все, що служить тобі, — все те є доказом тієї любови.

• Божественний закон є законом, а тому він є виявом Божої справедливості. Божественний закон пов'язаний із турботою про людство, а тому є виявом милосердя. Божественний закон вчить про необхідність відносин любові в сім'ї, в громаді, нації, людстві, церкві, — а тому є виявом любові. Також і християни божественним законом зобов'язуються бути справедливими, милосердними й люблячими.

Боже слово Святе Письмо порівнює з насінням, яке сівач кидає в землю. З того зерна можна надіятися великих, святих, небесних овочів, бо зерно не з тієї землі, бо зерно — з неба. І дійсно, душа, в яку засіяне Боже слово, приносить Божі овочі. Не можна коротко описати, які святі, які великі ті овочі. Так само, як поле, засіяне благородним зерном, різниться від поля незасіяного, а порослого бур’яном, так різниться душа християнина, що знає катехизм, від душі людини, що того Божого слова не знає або його не має.

Будьте ощадними, але не скупими. Ви, багаті, пам’ятайте, що все добро маєте від Бога, а Бог велів вам давати милостиню. Пам’ятайте, що кожен дар який ви дали убогому, Всевишній приймає на "свій рахунок: «істинно кажу вам: усе, що ви зробити одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт.26,40). Пам’ятайте, що на Страшнім суді Бог колись осудить тих, що убогіших братів своїх від себе відіпхнули. В годині смерти з цілого майна лише те Вам лишиться, що Ви убогому дали.

Бути убогим духом — означає не бути прив’язаним до скарбів, якими є багатство або слава. І той спосіб поведінки чи стан є такий, що частково є обов’язком усіх вірних, а частково — обов’язком тих, що є убогими і хочуть бути учнями Ісуса Христа. Усі вірні мусять бути убогі, щоби скарбів матеріальних яких-небудь або духових (слави, науки) не цінили вище Божої науки благодати.

В

В Старому Завіті — Завіті страху — Боже ім'я видавалося таке страшне, що коли воно, те τετραγράμματον, було записане у святих книгах, читаючий св. Письмо не смів цього імени висказати й сказати Єгова чи Ягве, а заступав те страшне ім'я другим словом Адонай, що значить Господь. Принагідно варто би завважити, що ця практика жидів через переклад на грецьку мову «сімдесяти» перейшла й до нас. В псальмах наш переклад з грецького всюди словом Господь заступає Боже ім'я. — «Божа Мудрість», розділ VI «Прохання про Мудрість».

Великий і всемогутній Боже! Дай мені мудрість богословських чеснот і моральних чеснот: віри, надії, любови, благорозумности, побожности, здержливости й мужности. Дай мені, Боже, мудрість апостолів, мудрість мучеників; дай мені мудрість священичу й душпастирську, дай мені мудрість проповідників і вчителів, дай мені мудрість служителів святих таїнств, дай мені мудрість Євхаристійну і мудрість таїнственну, мудрість молитви і душевного зріния.

Великий і всемогутній Боже! Зішли на мене з високих і святих своїх небес і від престолу своєї святої слави Твою святу Мудрість, що сидить праворуч Тебе. (...). Дай мені, Боже, мудрість мого стану, щоб я все сповняв, чого бажаєш, дай мені розуміти мої обов’язки, дай мені мудрість моїх обов’язків і дай мені їх виконати так, як треба і як належить, на славу Твою і хосен моєї душі. (...).

Виховання — то річ не тільки надзвичайно важлива, але і незвичайно трудна. Слушно її назвали «мистецтвом мистецтв» і «знанням усякого знання» Труднощі ростуть у наші часи тому, що родина не має у вихованні дітей того впливу, який належить їй. Цей вплив відбирають їй навіть обставини життя, школа і становище, в якому дуже часто діти є наче рослинками, пересадженими в інший ґрунт; вони часто виходять із середовища родин і мусять самостійно торувати собі дорогу життя. — Із декрету «Про виховання молоді» Львів, 1942 р.

Виховання, яке даємо, повинно робити героїв, бодай так, щоби деякі з вихованих церквою молодих ставали великими християнами. Можна і треба плекати різні великі ідеали, ідеал наукової праці, ідеал витривалої послідовної й ідейної праці для родини й для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному з молодих треба, безумовно, ідеалу бути добрим, а то і досконалим, великим християнином. До певної міри мусить молодь розуміти, що від того залежить успіх у досягненні всіх інших ідеалів. — Із декрету «Про виховання молоді» Львів, 1942 р.

Від виховної сили Церкви, від клопіткої виховної праці духовенства з молоддю та проповідування Євангелія і пояснювання християнських чеснот великою мірою залежить могутність Батьківщини. На що ж опреться єдність хати? На національну єдність. Український нарід є одним народом...тому й належить йому стати суцільним національним твором. Що ж робить людей одним народом? Передовсім мова....

Від першої ж хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй, як тій маленькій рослині, сонця й роси згори та доброї землі здолу... А тим сонцем дитини є любов і дбайливість батьків, які піклуються про неї, тремтять над її колискою та й випрошують для неї Божої ласки з неба. А тією росою для дитини є ті перші науки й перші враження, які вона пізнає. То перше слово неньки, перша наука батька, перший приклад батьків, який дитина зрозуміє.

• Від сорок літ при кожній нагоді повторюю, що родина як суспільна одиниця, яка не віддає спільно честі Всевишньому, не може називатися християнською родиною, бо не виконує найпершого й найвищого обов'язку кожної християнської суспільної одиниці. Така родина не може мати Божого благословення, яке Бог дає тільки тим, що виконують свої християнські обов'язки.

Все те діє так, що, мірою того, як вчитуємося у Святе Письмо і життям молитви вдумуємося в Христове діло, вчимося щораз вище цінити й апостолів, щораз ясніше вбачаючи в них наших батьків-учителів, з рук яких отримуємо від Христа-Спасителя спасення..

Г

Гріб мученика є дійсно великим скарбом. І можна легко спонукати вірних до того, щоби при ньому шукали потіхи та помочі в усіх своїх журбах і клопотах. Кожний гріб мученика — то джерело чудотворної сили, яку черпає віра того, хто прибігає до гробу, мірою сили його віри. Хто з великою вірою прибігає до мученика, той може за його заступництвом всього очікувати від Бога.

Д

До виховної сили Церкви належить і те, що в неділю і свята сходяться всі в церкві, як діти одної родини сходяться в хаті Батька. Багачі та вбогі, вчені й прості, старі й молоді через мудрий провід Церкви зближаються до себе. Церква всім пригадує їхні взаємні обов’язки і всім голосить закон любови. Приступаючи разом до Пресвятої Євхаристії, християни вчаться вважати себе взаємно братами та пам’ятати, що не той достойний, який має дорожчу одіж, а той, що достойніший в очах Всевишнього Бога.

Дуже важливе питання Що сталося б зі мною, коли б Христос-Спаситель не зійшов був із неба на землю? Коли б не було Христа, ні Його науки, ані святої ласки поміж нами, тоді зовсім інакше виглядав би той світ, у якому живемо. Виглядав би гірше, ніж той поганський світ перед Христом — кожний дбав тільки про себе. Уявіть собі тепер, яким то страшним пеклом є такий світ, що в ньому ні справедливости, ні любові, а сама тільки кривда, сама неволя, самі сльози, саме терпіння, саме нещастя!

Духовні вправи — це хвиля, по якій не можна сказати: «Скінчилося», треба сказати: «Зачинається». І, здається, ціле життя мусимо робити так, аби все зачинати. Щоби завжди забувати те, що за нами, але думати про те, що перед нами високе, далеке майбутнє, висока святість.

Душа людини така, як та незаписана картка паперу. Як довго вона незаписана, можна на ній написати і гарні, і добрі речі. Але можна написати й погані, гидкі. А коли картка паперу записана, то вже трудніше письмо на ній змінити і заступити погане письмо якимсь гарним і добрим. Така-то душа малої дитини.

З

Заки я навчився читати й писати, коли ще не здавав собі справи з почувань, я серцем відчув красу старої нашої ікони. Я був, відай, дуже малим хлопчиком, коли в нашій старенькій деревляній церкві у Прилбичах, стоячи перед іконостасом, відчував ту незбагненну емоцію, що її я нині назвав артистичною емоцією. Я мусив бути маленьким хлопчиком, бо наш старенький парох, якого я відтак на добру голову переріс, тоді видавався мені велетнем, як він у святих ризах виходив дияконськими дверми на Великий вхід. (...).

Звичай читати Святе Письмо щоднини, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей; воно ж є кормом здоровим, цілющим, який зміцнює....

І

Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина. Передовсім треба усвідомити, придивитись до незвичайних труднощів, зовнішніх і внутрішніх, які стоять народові на перешкоді того, та намітити дорогу, яка нас до того веде... Боже Провидіння дасть українському народові виконати його природне право — вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати, тому треба нам над ним так працювати, щоб тим своїм правом скористати мудро і по-християиськи.

К

• Кожне слово молитви — це двері чи віконце в небо.

Коли згадаю про тих з-поміж вас, дорогі браття і сестри, що живуть у смертному грісі, то ще більше, ніж давніше, болить мене серце за них, оскільки частіше буває в часі війни, що душа мусить нагло, без приготування ставати перед Божим судом. Болить мене серце і тому, що боюся, чи цього року нема більше поміж вами таких нещасних людей, що тяжко згрішили, а ще не піднялися з упадку та не очистили душі щирим жалем і доброю сповіддю. А може й бути, що для багатьох з-поміж тих грішників оця моя проповідь — то вже остання проповідь покаяння в їхньому житті!

Коли даєш убогим, кладеш у Божі руки; усе, що даєш, віднайдеш колись, віднайдеш тоді, коли тобі самому найбільше буде потрібно, тоді, коли сам будеш так убогим, що нічого тобі не лишиться, крім того одного, що ти дав убогим. Коли тільки можеш, віддай, не заховуй у себе... Милостиня — то як сівба... Вона є не видатком, втратою, а прибутком.

Культ мучеників виробляє в душах християн щось із тої мужности й відваги, якої треба, щоб життя віддати за віру. До почитания мучеників легко спонукати вірних, коли звертатимемо їхню увагу на той правдивий скарб, що його має Церква, а через те й громада. Тим скарбом є гріб мученика, а гробом мученика — престіл, посвячений архиєреєм.

Л

Ледь чи не першого, чи другого року життя, вже тоді, коли ті дитячі оченята зачинають по світі розглядатися, зачинають на білій картці душі записуватися вражіння, що часто до смерти залишаться. Якщо ті перші вражіння будуть добрі, святі, чисті, ясні та світлі, то вони поведуть душу дорогами ясними, чистими і світлими, а коли ті перші вражіння гидкі, мерзенні та брудні, то вони можуть сплямити душу в першій хвилині, коли та душа до життя пробуджується.

Людська потреба щастя ... Вже з народження кожна людина шукає собі щастя-долю; Бог нас сотворив такими. Сотворив нас для щастя. І серце наше неспокійне, коли довго щастя не знайде. Все, що Бог нам дає, — то лише для того дає, щоб ми дійшли до вічного щастя в небі. Навіть тоді, коли хрести, терпіння посилає, то дбає про наше добро і наше щастя, бо через терпіння можемо собі заслужити на Царство небесне.

М

Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є річчю святою, у яких родинне життя є чисте й святе! І в таких народів легко знайти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут.

Молимося за загальний мир для людства, бо те жахливе нещастя, яким для людства є теперішня війна показує нам кожної днини, якою потребою для людей є мир. А коли молимося про мир для людства, то значно більше треба нам молитися про мир серед нашого народу, про мир внутрішній, про припинення ненависти, роздорів, ворожнечі й — зі сльозами це говорю — кровопролиття. Світ гине з браку любови, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про рясні, теплі дощі Його святої благодати з неба.

Н

Наближається хвилина, в якій доведеться мені здати справу з мого довголітнього душпастирювання. Думаючи про ту хвилину, мені раз у раз приходить думка, що залишається мені до сповнення одне преважне, може, найважніше завдання. Заки вмру, мушу Вам, дорогі Брати й Сестри, передати християнську й українську школу для нашої дітвори. Йдеться мені про дійсну інституцію, яка б усім дітям, хоч би найбільше досі занедбаним, дала добре виховання й потрібну в житті освіту. На мою думку, така інституція просто конче потрібна та незвичайно важлива. Якщо б удалося нам таку інституцію створити, ми запевнили б нашій Церкві й нашому народові майбутнє навіть у хвилинах найтяжчого й найлютішого буревію.

На перше місце виходить святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке щедре Боже Об’явлення і такі щедрі Божі науки. Між 12-ма апостолами знаходяться Богом натхненні письменники: Петро, Матей, Йоан, Юда, Тадей, може, і Яків. Кожен із них стає учителем для кожного з нас, коли читаємо їхні листи. І ціла Христова Церква є апостольською, тобто побудована на організації 12-ти апостолів, яким Петро був як голова і провідник.

• Нам треба довгої й ревної праці, щоб зрозуміти потребу та як слід оцінити значення того, що є найкращим ви цвітом християнського життя і воднораз найбільшою потребою цього життя, а саме — молитву. Не переможе гріха той, хто не цінить молитви, не любить її й достатньо не молиться. Не покається, хто не випросить собі цієї ласки. І не переможе спокус і не уникне зла, хто не випросить собі цієї ласки… Вічного спасіння не осягне, хто собі цієї ласки не випросить… Молитва є найзагальнішою і найуспішнішою дорогою до Божої ласки.

Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви, Вона буде гарніша, величніша від давньої та буде обнімати цілий наш народ.

Наш християнський патріотизм — у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя. Той християнський патріотизм не може перешкоджувати нам в обніманні християнською любов’ю ближнього....

Нема, проте, і не буде під сонцем науки, котра би була більш відповідною дорогою до ладу і сили економічної, як Євангеліє Ісуса Христа, бо нема і не буде науки, котра би так, як Євангеліє, дотримувалася рівноваги прав і обов’язків людей супроти себе, визначала б межу самолюбства і любови ближнього, розв’язувала б так легко труднощі суспільного життя.

Не можна собі повністю з’ясувати того, якою важливою є наука катехизму для дитини на ціле її життя. Одне слово з Божої науки, сказане ревним  катехитом, може на ум і на серце дитини справити таке вражіння, що його не дасться стерти до старости. Просто цілий напрям життя, найосновніші поняття життя, усі чесноти християнина, а звідти й ціла вартість його праці залежить від того, чи він замолоду перейнявся наукою віри.

• Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!

Нехай Христос стереже нашу молодь перед усяким злим впливом, нехай дасть такі обставини, в яких молоді могли б розвивати всі таланти, Богом дані. Нехай наша молодь у кожнім поколінні має людей совісної та глибокої праці, великих, правдивих митців, знаменитих письменників, адвокатів, лікарів, архітекторів, великих промисловців і здібних купців. Нехай кожний виростає громадянином, праця якого принесе народові і користь, і славу.

О

Обряд наш лучить завжди почитання (хреста) з почитанням Воскресения: «Хресту Твоєму поклоняємося і воскресення Твоє славимо». Це християнське поняття хреста. Вдивляючись у нього, християнин бачить славу воскресения і радість вічного блаженства.

П

Пам’ятайте, християнські батьки, що ви перед Господом Богом зобов’язані дбати та працювати над вихованням своїх дітей! ...Ваша хата є першою і найважливішою школою, в якій ваші діти мають навчитися любити Бога і людей. А якою буде ця школа — такою буде, очевидно, й наука! І якою буде ваша родина, таким буде й те виховання, яке подаватимете своїм дітям! Бо ж без опіки батьків і нема дитині життя на світі!.

Пам’ятники мистецтва і культури цінуються й бережуться, як на те заслуговують, лиш тоді, коли ціла суспільність бачить у них святощі, переказані предками, святощі, які мають бути збережені для прийдешніх поколінь. Тоді вони не пам’ятники археології, а жива основа національної культури на майбутні століття. Як довго вони, не усунені з місць, для яких були творені, ще оточені теплою атмосферою життя, представляються тим, чим є у зв’язку із життям і культурою — живим висловом національної живої душі, доказом живої культури. Тоді музеїв і зберігачів не треба. В епохах свідомого відчуття всього, що є пам’ятником минувшини, музеєм є кожна церква, кожна хата, а зберігачем — кожна письменна людина.

• Передусім пам'ятайте, що основою монашого життя, як у монастирі, так і поза ним, є молитва. Будьте людьми молитви, любіть молитися, давайте приклад молитви, і будьте переконані, що ваші молитви будуть вислухані.

Під національним кутом зору всі мої дії завжди були логічними і християнськими… Кохаючи Польщу і Поляків, від дитинства більше кохаю Русь і Русинів… В ім'я тої засади, котра Польщу, Русь і Литву вважала від віків за три братні народи. Чому є чимось гіршим кохати русинів більше, ніж поляків, аніж кохати поляків більше як русинів? Чому ж одне є доброчинством, а друге має бути проступком?

• Поза святими Тайнами і добрими ділами нема іншої дороги до Божої благодаті, крім молитви.

Почитайте і любіть Пресвяту вашу Матір, Пречисту Діву! Щасливий той із вас, хто про Неї не забуває у щоденних молитвах, блаженний, хто Її призиває, хто Її любить! Ще не чувано від віків, щоб Вона опустила християнина, який віддався під Її покров чи взивав її помочи.

По-моєму, треба дитині від перших літ, як тільки приходить вже до розуму, спрямовувати думку і молитву до Всевишнього про святість іі душі. По-моєму, а я думаю, що і «ми маємо ум Христовий» (див. 1 Кр. 2,16), молодь у всіх виховних інституціях треба вчити, щоби до щоденних молитов додавати благання: зроби нас святими!

Поступати все за велінням совісти — це обов’язок, до якого ми всі мусимо признаватися, який мусимо сповняти без уваги на віросповідання, до якого належимо.

По християнськії треба сказати, що кожна людська душа — це безконечний скарб для батьків, для народу, Церкви і скарб, безконечне добро для самого Бога. Людська душа це таке велике добро, що Ісус Христос за душі, а можна сказати й «за душу», віддає життя. Нищення того предивного Божого творіння, яким є людина, убивання людського життя, серед якого цвітуть ті райські квіти, якими є людські душі, — це не тільки злочин, не тільки вандалізм, але й така безмежна глупота, що не можна її описати людськими словами.

Почуватися до цього синівства, признавати Єгову своїм батьком, а себе Його сином (чи ж треба говорити, що прибраним сином? — прибраним, але правдивим у природному Сині — а нашому Браті по людській природі, Ісусі Христі) — це перше розположення потрібне до молитви. — «Божа Мудрість», розділ VI «Прохання про Мудрість».

Пречиста Діва Марія Мати любить нас любов’ю рідної матері, бо в нас бачить справу рідного Сина Ісуса Христа. Справа нашого спасення, нашої святости — то ж справа Христа Спасителя в нас. Хто ж цього не знає?! Свята Церква проповідує вірним любов до Пречистої Діви Марії, можна сказати, майже всіма молитва ми нашого святого обряду. Нема відправи, в якій не було би кількох, а то й кільканадцяти молитов, якими християнська душа виявляє свою любов до своєї небесної Матері.

Призивати Господне ім'я — це наше завдання, це наш обов'язок. Через нас у душах нам повірених святиться Боже ім'я; наш приклад більш, ніж наша проповідь те справляє. <…> Священик, який не просить, щоб його священодійства були благословені Богом, щоби в них дійсно прославлялося Боже ім'я, — ледви чи зуміє відповісти трудному завданню молитися за всіх і в імені всіх, і бути тим Єремієм, що молиться багато за народ. — «Божа Мудрість», розділ VI «Прохання про Мудрість».

Р

Розумом визнає християнин свою віру. Хто не знає своєї віри, той лише називається християнином. Бо християнин — це людина, що своїм розумом визнає % правду все те, що Христос об’явив, а свята Церква подає до вірування. Тому-то перша і найважливіша річ для християнина — знати свою віру... Та цього не досить. Він мусить щиро полюбити її й жити так, як вона наказує. Бо мертвою є віра такого християнина, що не має у своєму житті діл віри.

С

Свою християнську любов треба вчинками доказувати. Всяке говорення пусте, коли за ним не йдуть вчинки! Скільки ж довкола нас усякої біди й терпіння, скільки нагод до такої любови! А хто живить у серці християнську любов, той по можності старається зарадити тій нужді та втерти сльози тих, що плачуть.

Святе Євангеліє є предметом, що хату освячує, що зсилає на неї Божу благодать, бо є предметом віри і любови мешканців хати. Воно стереже їх від зла, показує їм дорогу, підносить їхні серця до неба, очищує плями їхніх душ. Я не вагався би сказати, що воно лікує рани їхніх тіл. Діткніться святим Євангелієм прокаженого — він вилікується як не фізично, то духовно, бо просвітить його душу, саму проказу оберне на лік і з терпіння виведе задаток для вічного блаженства.

Священик (катехит), навчаючи дітей релігії, працює над найкращою і найбільшою справою, над якою лише людині дано коли-небудь працювати. Він на душі дитини, що має бути членом Церкви Божої та членом своєї вітчизни, виробляє, витискає знаки Христових чеснот, виробляє у ній християнське життя.

• Спільні молитви — це найкращий спосіб освячувати хату й життя християн.

Сьогодні обмиті Христовою кров'ю, держачи в руках чашу Його жертви, носячи у серці Святого Духа, христофори і пневматофори, стаємо перед престолом Всевишнього там десь високо в небі й разом з ними, з тими сімома, віддаємо Єгові поклін, що є Його достойним. — «Божа Мудрість», розділ VI «Прохання про Мудрість».

Т

Така моя вдача і такі мої думки, що все боюся бути невдячним. Невдячність видається мені найбридкшою з усіх хиб і гріхів, а й у самому грісі, в якім ми Всевишнього Бога і Господа нашого Христа Спасителя ображаємо, невдячність — наймезернніша і найбридкіша сторона кожного гріха.

Так, усім нам треба покаяння! І Боже слово, об’явлену Богом науку, яку Церква подає нам до вірування, розуміємо мірою того, як працюємо над тим покаянням. Тому для всіх християн треба такої проповіді, якою була і проповідь святого Йоана, і проповідь Христа, — проповіді, що починається словом: «Покайтеся! Настав час, зближається Боже царство, покиньте гріхи, цілим серцем наверніться до Бога!».

Так як у нашій Церкві буде прославлюване Боже ім'я, так буде прославлюване і в кожній християнській хаті, в кожній християнській родині. — «Божа Мудрість», розділ VI «Прохання про Мудрість».

У

Україна звільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою... Мир. добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів...

Уже багато літ не можу на ноги стати, правою рукою не володію, а лівою часто не можу послуговуватися. Не нарікаю, тільки Всевишньому дякую за всі малі терпіння, які Він мені посилає. Ті терпіння є завдатком спасения і вічної нагороди.

Пречистій Богородиці треба нам у молитвах поручати весь наш нарід, цілу Батьківщину до Дніпра і за Дніпром. Треба нам випросити для всіх братів наших і для нас усіх ласку правдивої і щирої любови до Батьківщини і всіх тих ласк, яких нам дуже треба в люті і сумні часи світової війни. Пресвята Богородиця розуміє наші терпіння, наші потреби і, як добра Мати, хоче випросити нам розраду і поміч у всіх болючих справах, що нас непокоять.

Усе те разом надзвичайно зворушувало моє серце. Гієратичні (священні) постаті в іконостасі, на мене звернений зір Христа Спасителя і святої Його Матері та якась містична темрява, в якій світиш тільки свічки, і їхній відблиск на золотих тлах ікон, дим кадила, що зносився до неба разом із звуками пісні, — все те разом складало вражіння таке глибоке, яке ледве чи коли в житті пам’ятаю. А глибоке було вражіння якраз тому, що поза тими зовнішніми проявами відчувало серце якусь таємну глибінь, що, наче промінчик, спливала на душу з-поза світу, наче з неба.

Усе християнство й усяка праця священиків — служителів престолу — є передовсім службою Все-вишньому, а для Нього — і службою ближніх, своїх братів, свого народу. Так як Христос прийшов служити, так і все в нас мусить бути службою Господеві й людям.

Усі сім таїнств, які установив Ісус Христос, серед них і святе таїнство хрещення, є зовнішнім знаком, що і представляє, і дає внутрішню Божу благодать. Хрещення представляє благодать очищення з первородного гріха умиванням тіла, бо воно є купіллю, очищенням, омиванням; у хрещенні як тіло, так і внутрішньо душу змиває Божа благодать, яка гріхи відпускає, а душу освячує. Зовнішній знак — це поливання водою, купіль у воді, а внутрішня благодать — це очищення душі з гріха і її освячення.

У християнських народів нема більш виховної сили над силу Церкви. Вона то виховує народи, вона прищеплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина. Очевидно, робить це передовсім родина. Але й батьки-християни, виховуючи дітей, роблять це під проводом і за вказівками Церкви. Вона, проповідуючи Євангеліє, безнастанно пригадує батькам їхні обов’язки і різні сторони їхньої праці щодо дітей.

У християнському порядку жертва є завдатком побіди-тріумфу. З хресної смерти Христа виростає життя для людського роду. Жертвами святих, жертвами християн стоїть будова християнського світа.

У чому полягає мудрість життя? Мудрість життя полягає в одному — щоб любити те, що направду є добром. І хто зумів би так любити лише справжнє добро, той був би наймудрішим і святим чоловіком. А тим справжнім добром є те все, що веде до Бога! А найбільшим, найдосконалішим і безоглядним добром є сам Господь Бог. Така людина, що шукала би тільки справжнього добра, любила би Бога над усе. Бо Бог є добром понад усе. З цього бачите, що ця найважливіша Божа заповідь: «Люби Бога з цілого свого серця!» не є нам чужою. Бо вже за природою має людина таку силу, що й тягне до всього доброго.

Х

Християнська мораль, християнське життя християнські ідеали стоять, як на твердій основі, на жертві зі себе. І без жертви зі себе нема у християнстві правдивих цінностей, зрозуміло, що любов не може йти в парі з ненавистю, бо ненависть що більше звужена, то більше з любови робить якийсь егоїзм. Можна свої права боронити і своїх прав домагатися, але не шляхом ненависти до людей. Сильно переконаним із-поміж вас християнам сказав би я, що основною чеснотою християнства є покірно про себе думати, що Бог гордим противиться, а дає свою ласку покірним.

Християнином, у повному значенні того слова, людина стає тільки через свідому віру, через сильне переконання у правді цілої Божої науки. Тому першою умовою доброго катехита є, щоби «як батько свої діти напоминав, розважав і заклинав, аби достойно перед Богом ходили» (див.1 Сл.2, 11-12). Любов до душ тих малих — це перша його прикмета. Вона навчить його потрапляти до сердець, знайти способи, вислови, які діти легше розуміють і приймають. Вона навчить його своїм словам надати те тепло, що молоденькі серця зрушує і єднає з Христом. Від вашої (катехитів) праці великою мірою залежить те, як ті діти колись, може, по вашій смерті, довголітніми старцями будуть самі вмирати й переходити у вічне життя. Якою ж радістю це буде для вас — витати у небесних просторах душі тих, що вам завдячуватимуть те, що були добрими християнами і спаслися. І чи не забуваєте часом, що слова вашої науки виховують святих воюючої на землі Церкви? Чи не забуваєте, що ваша праця, вложена в ту молоду душу, може спричинитися до виховання правдивого святого, правдивої святої?.

Христос вчинив подружжя святою тайною християнського життя, знаком і символом містичної Любови Христа до своєї святої Церкви. «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф.5, 32), — мовить святий апостол Павло. А взаємні права подругів зрівноважив Спаситель обопільним обов’язком християнської любови: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву» (Еф.5, 25), «Хай чоловік віддає належне (любов) жінці, так само й жінка — чоловікові» (1 Кор.7, 3).

Хто цілим життям бажає Божої правди і того Божого ладу — заховання заповідей Божих, сповнення Божої волі та Божої слави, яке Христос обнимає тим словом: «Боже царство», — той має запоруку нехибної Божої обітниці. Усякий брак, недостаток, біда є у дорогах Божого Провидіння лише засобами, якими Бог душу до того веде, щоб навчилася шукати Божого царства, зрозуміла, що це є, та бажала його і життям виконала.

Ц

• Це ж основна правда віри, що молитва — найважливіша з усіх Божих справ життя. Ця правда така основна, що треба б її помістити поміж найважливішими правдами віри, про які і діти мусять навчитися в катехизмі, якщо вона посередньо вже не міститься між шістьома правдами віри… Молитва — це найважливіша й найголовніша умова благодаті, єдина дорога до благодаті… Від тридцяти кількох літ я не перестаю християнським родинам пригадувати спільні молитви як єдину форму родинних молитов і потрібну умову християнського життя родини.

Ч

Честь, яку віддаємо гробниці мученика, веде людей до почитання мощей святих. За мощі в Церкві прийнято вважати не тільки частини тіла мученика, але і яку-небудь пам'ятку після нього. До таких пам’яток належать і предмети, що якийсь час лежали на гробі святого. Так цар Юстиніян посилав до Римського Архиєрея звої пололтна з проханням, щоб той казав їх зложити на гробі святого Петра й відіслав до Царгорода. Вірні не сумнівалися відтак, що полотно це набрало з гробу святого Петра якоїсь чудотворної чи духовної сили. Коло церковного року ставить нам перед очима просто цілу історію Церкви: від немовлят, убитих Іродом Христа ради, і великого Стефана, до тих, що життя поклали за ікони, і до нашого священномученика Йосафата, архиепископа Полоцького. Ціле наше духовенство і наш нарід почитає його як свого покровителя і покровителя справи святого з’єдинення.

Щ

Щаслива родина, що дає мучеників. Щасливий нарід, з якого Бог вибирає людей, покликаних до того найвищого, найкращого достоїнства в Божій Церкві. Немає дійсно красного вінця, нема чуднішої слави, нема більшого щастя для християнина, як кров пролити за святу віру. Але бути братом, сином, свояком мученика — то також немала слава і немале щастя.

Щастя там, де любов А я так міркую, що де-де, а там знайдеться трохи щастя, де знайдеться трохи щирої любови. Єдине, правдиве і велике щастя для чоловіка — то в тім, щоб Бога над усе любити і Йому цілим серцем служити. Хто до того щастя дійде, тому навіть і терпіння, слабості і біда на добро і щастя обертаються. Він у всім бачить руку вседоброго Отця, який із любови до нас усім керує і про все дбає.

Щоби по-християнськи виконати третю заповідь, нарід мусить розуміти, чим є жертва, чим — Євхаристія, чим — участь у ній. Коли це буде розуміти, зрозуміє і те, що тратить і яку шкоду робить, коли не може бути в церкві.

Щоб усіх християн заохотити до пильного дбання, до усильної праці та старання для себе і для своїх про знання катехизму, хочу вам сьогодні пояснити, що це таке — катехизм. Ви побачите, що це справді золота книга: золота, бо містить у собі найщирішу й найсвятішу Божу науку; золота, бо така цінна, що її християни повинні цінити на вагу золота і ще вище та більше, ніж на вагу золота.... Це велика річ для малих, марних, бідних грішників — пізнавати Божу правду. З того зрозуміло, який це великий Божий дар із неба — катехизм, яка це ласка — знати те, що катехизм учить, бо він є Божим словом, словом Божої науки, яку з неба приніс Ісус Христос.

Я

Я, Андрей Митрополит, хоч і не достойний називатися твоїм слугою, бажаючи, однак, тобі, Пресвята Діво, Премепорочно Зачата, віддати найбільшу честь і славу, вибираю тебе за особливу Покровительку мені повірених єпархій і всіх у них вірних. (...) Посвячую тобі всі їхні родини, їхні хати і домівки із здобутком і майном, і через Кров твого Сина, котру за нас пролив, благаю тебе, Пресвята, прийми нас усіх під свій могутній покров. Прийми нас за дітей, будь нам Матір’ю, Заступницею, Опікункою, Владичицею і випроси, Всемилостива, всім нам ласку у Бога, щоб остерегтися в ділах, словах і думках всього, щоб могло б не подобатися Ьогу і тобі, Мати наша.

Як ясне сонце на небі буває часом заслонене темними хмарами, так і слава та радість християнського життя буває заслонена хрестом-терпінням. А ті хмари бувають часом такі темні, що й праведники забувають про те, що є поза заслоною. (...) Часом заслона хреста і терпіння така прозора, що поза нею блищить і світить слава воскресения і з-поза знаку смерти і терпіння даються чути акорди переможної пісні.

Перше слово Пастиря, 1899

Б

• Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здоровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся дочасної і вічної кари Божої, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!

В

• Від сеї хвилі я, з приказу Христа, маю бути не лиш Вашим братом, але Вашим пастирем, Вашим вітцем; маю вже лиш для Вас жити, для Вас з цілого серця і з цілої душі працювати, для Вас все посвятити, за Вас, як буде того треба, життє своє положити.

Л

• Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом.

Т

• Такої бесіди Ви не сподівалися від мене. Чи я лікар, чи я хлібороб, чи я політик, щоби питати про здоровлє, про добрий бит та просвіту? Ні! Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеви нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить.

Х

• Християнин, а тим більше священик мусить домагатися якнайстислішого контролю. Контроль вважати за брак довір'я, а навіть за особисту образу є знаком такої примітивності у справах фінансових та економічних, що мусить бути підозріння, що тим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи (послання “Про милосердя”, 1942)

Митрополит Андрей Шептицький, Документи і матеріали, Львів, 2007

Я

• Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я — отець. А вітцеві нічого не є чужим, що синів, дітей його обходить. Ісус казав мені вести Вас дорогою спасення і дав мені серце людське і людську любов до Вас...
• Якщо окупант йде війною на твою землю-свою землю треба захищати - з листів А.Шептицького.^{[джерело?]}

Із Пастирського послання до духовенства і вірних «О молитві», 1911

...Молитва дає таку силу в житті, якої не можна деінде знайти. І не дивно, бо молитва до самого Бога зближає і робить смертельного чоловіка подібним до безсмертного Творця. Молитва — це просто розмова з Богом. І чи може бути для душі щось вище і дорожче, як зі самим Богом розмовляти, як Йому кланятися, його хвалити і з'являтися перед Його Престолом? — Із Пастирського послання до духовенства і вірних «О молитві», Лаврів, 12 лютого (30 січня) 1911 р.

Правдива молитва подібна до тої небесної птиці, що високо-високо зноситься в небо. Наша молитва повинна зноситися високо в небо і ставати перед самим предвічним Престолом Всевишнього Бога, бо молитва — то розмова з Богом. Коли хочеш добре молитися, забудь про все, що навколо тебе діється, не дивися на людей, що вони скажуть або подумають про тебе, не шукай, як сподобатися кому-небудь. Про одне лиш пам'ятай — про того доброго небесного Отця, з яким маєш розмовляти.

У слова молитви вкладаймо багато серця, а мало думок про себе. Більше говорімо на молитві про красу, доброту Божу, ніж про свою нужду і потреби. А передовсім не забуваймо багато молитися за ближніх, найперше за своїх найближчих родичів, дітей. Але не лишень за них. Серцем широким, широкою християнською любов'ю ближніх обіймаймо... Молімося за всіх людей, що лишень на світі живуть.

Про Шептицького

	Провал ідеї консолідації [через невдалі спроби скликати Всеукраїнський національний конгрес у 1936 році] ще раз доводив, що в тогочасному українському суспільстві не було жодного авторитету. Ні персонального (окрім особи митрополита А, Шептицького, який, звісно, не міг займатися практичною політикою), ні колективного — всі політичні партії були розсварені і виявляли повну нездатність до спільної продуктивної роботи.
	— Мирослава Дядюк, дослідниця жіночого руху Галичини

	Франко наголошував, що Шептицький умів дати своєму мовленню «живе дихання», а його проповіді – послання пересипані фактами з життя самого народу. Багато власних спостережень, вдалих їх тлумачень. Митрополит не боїться, де річ цього вимагає, енергійного слова. Загалом у його мові, на думку Франка, відчутна велика прихильність до людей, щира турбота про культурне, національне піднесення люду.
	— Олександра Сербенська

Джерела

• Ліліана Гентош. Митрополит Шептицький: 1923-1939. Випробування ідеалів. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2015. — 596 с.
• Цитати про молитву
• Шептицький А. Твори: морально-аскетичні. — Рим: Видання Українського Католицького Університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — 487 с.
• 150 думок Митрополита Андрея Шептицького Упоряд. Ференц Тереза. — Львів: Свічадо, 2019. — 144 с. — ISBN 978-966-395-871-2