Божена Немцова
Божена Немцова (чеськ. Božena Němcová; іноді Нємцова; 4 лютого 1820, Відень — 22 січня 1862, Прага) — чеська письменниця.
Божена Нємцова | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати з творів
ред.
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
А
ред.А без турботи жодна людина не проживе: одного гнітить одне, іншого — інше, всякий несе свій хрест, та не всім він по плечу.[1] |
Б
ред.Батько, зрозуміло, мріяв про сина, який продовжив би його рід, але коли Бара підросла, Якуб перестав шкодувати про це. Вона стала йому милішою за синів, і він часто думав: «Хай вона і дівчинка, але таки моє дитя; я можу, як усі люде, померти спокійно, бо зладнав свою сходинку в рай[2]. — «Дика Бара» |
Буває, легше говорити з царем, ніж з псарем.[1] |
Г
ред.Д
ред.Для мене вона не померла. Образ її відбився в моїй душі всією самобутньою красою, і поки я дихаю, вона залишиться жити в мені. Ах, якби мала я хист майстерного живописця, я б не так прославила тебе, мила бабусю!..А це, пером писане, — не знаю, не знаю, чи сподобається воно комусь! Але ти ж полюбляла говорити: всім не догодиш[3]! — З повісті «Бабуся» |
Л
ред.Людина швидше помре, ніж відмовиться дізнатися, що від нього приховано; а загляне під кришку — там нічого і не виявиться.[1] |
М
ред.Мені здається, що з людьми — як з травами. За однією далеко ходити не треба, скрізь її знайдеш, на кожному лузі, на кожній межі. За іншою ж доводиться забиратися в гущавину лісу і розшукувати її під опалим листям; неможливо підрахувати за працю полізти за нею і на круті гори й на дикі скелі; увагою не звернеш на терен і колючки, що часом перегороджують шлях. Зате така травичка мені у сто разів дорожче.[1] |
П
ред.Пам'ятай, дівчина, терплячий завжди виграє.[1] |
Правду кажуть, хто хоче знаходити спільну мову з дітьми, той має сам стати дитиною.[1] |
Р
ред.Радості більшої, ніж радувати інших, немає.[1] |
Т
ред.– Та що ж казати, – заперечила друга. – Всі ми, жінки, знаємо, як буває, коли молоді любляться. Та мене хоча б візьміть – що мені приховувати, на моєму весіллі вінків не плели. |
Так воно і ведеться на білому світі: куди не глянь, усюди горе і страждання, і у великих і у малих. А ні, так людина сама їх собі вигадає.[1] |
У
ред.Х
ред.Хороша розповідь не те що два рази — скільки завгодно можна слухати, не набридне.[1] |
Ч
ред.Чоловіки починають цінувати дружин тільки коли їх немає вдома.[1] |
Я
ред.Як себе не поведеш, від наклепу не втечеш — споконвіку так.[1] |
Про Божену Нємцову
ред.Міф: свята страдниця, мати і берегиня нації. Антиміф: жінка з бурхливим любовним життям і болісним бажанням належати до аристократії. Факт: жодна чеська письменниця навіть на крок не наблизилася до місця Нємцової в літературному каноні. Антифакт: обов’язкова у всіх шкільних програмах до читання солодкава «Бабуся» тому і обов’язкова, що добровільно її вже років сто не читають[3]. — З есею «Божена Нємцова» |
|||||
— Ганна Улюра |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5