Бутлеров Олександр Михайлович
Бу́тлеров Олекса́ндр Миха́йлович (3 (15) вересня 1828, Чистополь — 5 (17) серпня 1886, Бутлерівка) — російський хімік, основоположник теорії хімічної будови, яка лежить в основі сучасної органічної хімії, засновник школи хіміків-органіків.
Бутлеров Олександр Михайлович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Легко і привільно живеться науці лише там, де вона оточена повним співчуттям суспільства. Розраховувати на це співчуття наука може, якщо суспільство досить зближене з нею.[1] |
Встановити наукову теорію — це серйозна наукова заслуга; передбачити факт на підставі готової теорії — це те, що є доступним для кожного хіміка і що потребує кількох годин часу; але фактичний доказ або спростування такого прогнозу потребуватиме цілих місяців, інколи років фізичних і розумових зусиль.[1] |
Людей, які збагатили народ не одними фактами, а й загальними принципами, людей, які посунули вперед наукову свідомість, тобто сприяли успіхові думки всього людства, треба поставити — і вони постають зазвичай — вищими за тих, хто займався винятково розробленням фактів.[1] |
Тільки за посередництвом теорії знання, складаючись у зв'язне ціле, стає науковим знанням; струнке з'єднання фактичного знання становить науку.[1] |
Наукове знання одне упокорює небезпечного слугу, силу природи, і направляє його, куди хоче. А основи цього знання складаються з фактів, між якими ніколи немає жодного, яким би знехтувала наука. Факт, який сьогодні здається дріб'язковим, поодиноким і таким, що не має значення, завтра у зв'язку з новими відкриттями, може стати зерном нової плідної галузі знання.[1] |
Від певного уявлення, щоб воно мало право розраховувати на перевагу над іншими, що існують у науці, потрібні певні якості: воно має пояснювати і передбачати те, що не пояснюється і не передбачається з інших точок зору, щонайменше, воно зобов'язане представити простіше і зрозуміліше які-небудь питання, які незадовільно пояснювалися колишніми поглядами.[2] |
Я, принаймні, схильний думати, що ті теоретичні уявлення, той напрям, якому я головним чином служив, безсумнівно, знайде гідних послідовників і послужить до кінця свою службу.[2] |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Мысли о науке / В. П. Пономарев. — Кишинев: Штиинца, 1973. — 152 с.