Величко Самійло Васильович

український літописець, державний діяч Гетьманщини

Самійло Васильович Величко (1670—після 1728) — український козацько-старшинський літописець.

Величко Самійло Васильович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

Із «Літопису», 1720-1725 рр. ред.

  •  

Цікавому норову людському не може бути нічого сподобнішого, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки[1].

  •  

У терпінні вашім знайдеться душа ваша[1].

  •  

Річ відома: як мертвої плоті ніхто, крім Божої благодаті, не воскресить, так не може людина навіть суєтну сьогосвітну славу вияснити й описати без літописних свідчень[1].

  •  

«Що рука людська зробить, те й зруйнувати може»[1]. — Слова Б. Хмельницького

  •  

Що всемогутня і незбагненна воля Божа має створити в людському роді, того не може запобігти ані заборонити ніякий природний або через науку здобутий людський досвід[2].

  •  

Через примноження беззаконня висохла в багатьох серцях любов, а без неї збільшилися і розрослися в людині гординя, ненависть, розпуста, ненаситність на майно й грошолюбство. З'явилися заздрощі, пиха, ворожнеча, гнів, здатність ображати та інші гидкі й богопротивні якості[2].

  •  

Як зникає здутий вітром дим, так зникне пам’ять забраних Божим перстом багатьох панів з високими родоводами й своїми ясними титулами посад та гонорів[2][3].

  •  

Багато роджених на землі людей різного стану та чинів має бути вдарено за свої беззаконня різкою Божого гніву[2].

  •  

При сильних та славних однаково впадуть від пошесті кволі й безславні й вип’ють чашу Божого гніву, так само, як з міцними й багатими — убогі й безпомічні, а з винними — невинні[2].

  •  

Бо чи може у печалі щось швидше стати ліком, як той же книжковий, пильно і до речі вживаний медикамент[2]?

  •  

Кого Бог схоче покарати, то спершу збавить йому знань та розуму його. При цьому нещасті всі інші людські побудови й розмисли підуть на кривий шлях і накличуть справжню біду та шкоду[2].

  •  

Вони-бо хочуть бачити розумним і добрим лише те, що вклалося і встановилося в їхніх мозківнях[2].

  •  

«Посел, як осел, він носить те, що на нього покладено»[2]. — Подано як давню приказку

  •  

Не маєте ви шкодувати за тим, що погубили і втеряли по своїй добрій волі або через нерозум та легкодумність[2][3]?

  •  

Нехай виповідять людською мовою про лицарську діяльність нашу поля й долини, хащі та гори, мури і гарматні рури, коли ви ставали й воювали за свої вольності з мужнім і величним серцем, з рицарською відвагою проти ворогів[4][3]!

  •  

Запам’ятайте приказки: «Першого не кидати торгу» і «Тоді дери лика, коли деруться» — оскільки все на світі з часом спливає і людські наміри не приходять до сподіваного свого завершення[4].

  •  

Ось що незгода лиха витворяє:
Братові брата вбивать дозволяє[4][3].

Вірші подано без вказівки автора
  •  

Де не зважають на Божі закони,
Гине любов там і Божі притоки[4].

Вірші подано без вказівки автора
  •  

Незгода у державі — багато пропалих[4][3]. — Вірші подано без вказівки автора

  •  

Що чоловік задумує, теє Бог йому нищить[4].

  •  

Сам він помер, однак праця його не вмерла, прийнята до людського вживання, завжди виставляючи незабутню славу його розуму перед пам’яттю цікавих[4]. — Про поета Самійла Твардовського

  •  

Сліпі на тілесні очі ті люди, котрі не знають книжкового писання.
Так само сліпі й ті, котрі знають письмена, але в читанні не вправляються, тому не можуть ані про що знати[4].

  •  

Хто письменний і дбає про книжкове читання, може легко пізнати великі Божі справи, які є в підсонні, і його божественні явлені невимовні добродійства не тільки людському роду, але й усьому живому, від чого й на путь спасіння легше може потрапити[4].

  •  

Дивіться войовничі й інші, що плавають у доброденстві, люди, як живе в близькому сусідстві щастя й нещастя і спершу одному, а тоді іншому з нас непостійно й нестало висвідчує свою приязнь[4].

  •  

Бог діє не за людським хотінням[5].

  •  

Людське добро й безпека кладеться не на силі літери добро, але у на силі й дирекції найвищого директора й творця всього живого — Бога[5].

  •  

Як заробив, так і відбувай[5].

  •  

Що ж маємо чинити, чи тільки будемо дивитися крізь шпару[5]?

  •  

Хочеш стояти — стережися і не впаде, і не впадеш[5][3]!

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7