Величко Самійло Васильович
Самійло Васильович Величко (1670—після 1728) — український козацько-старшинський літописець.
Величко Самійло Васильович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Із «Літопису», 1720-1725 рр.
ред.Цікавому норову людському не може бути нічого сподобнішого, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки[1]. |
Річ відома: як мертвої плоті ніхто, крім Божої благодаті, не воскресить, так не може людина навіть суєтну сьогосвітну славу вияснити й описати без літописних свідчень[1]. |
«Що рука людська зробить, те й зруйнувати може»[1]. — Слова Б. Хмельницького |
Що всемогутня і незбагненна воля Божа має створити в людському роді, того не може запобігти ані заборонити ніякий природний або через науку здобутий людський досвід[2]. |
При сильних та славних однаково впадуть від пошесті кволі й безславні й вип’ють чашу Божого гніву, так само, як з міцними й багатими — убогі й безпомічні, а з винними — невинні[2]. |
Бо чи може у печалі щось швидше стати ліком, як той же книжковий, пильно і до речі вживаний медикамент[2]? |
Кого Бог схоче покарати, то спершу збавить йому знань та розуму його. При цьому нещасті всі інші людські побудови й розмисли підуть на кривий шлях і накличуть справжню біду та шкоду[2]. |
Вони-бо хочуть бачити розумним і добрим лише те, що вклалося і встановилося в їхніх мозківнях[2]. |
«Посел, як осел, він носить те, що на нього покладено»[2]. — Подано як давню приказку |
Запам’ятайте приказки: «Першого не кидати торгу» і «Тоді дери лика, коли деруться» — оскільки все на світі з часом спливає і людські наміри не приходять до сподіваного свого завершення[4]. |
Де не зважають на Божі закони, |
Сам він помер, однак праця його не вмерла, прийнята до людського вживання, завжди виставляючи незабутню славу його розуму перед пам’яттю цікавих[4]. — Про поета Самійла Твардовського |
Сліпі на тілесні очі ті люди, котрі не знають книжкового писання. |
Дивіться войовничі й інші, що плавають у доброденстві, люди, як живе в близькому сусідстві щастя й нещастя і спершу одному, а тоді іншому з нас непостійно й нестало висвідчує свою приязнь[4]. |
Бог діє не за людським хотінням[5]. |
Людське добро й безпека кладеться не на силі літери добро, але у на силі й дирекції найвищого директора й творця всього живого — Бога[5]. |
Як заробив, так і відбувай[5]. |
Що ж маємо чинити, чи тільки будемо дивитися крізь шпару[5]? |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7