Войцех Орлінський

Войчех Орлінський (нар. 1969, пол. Wojciech Orliński) — польський журналіст і публіцист.

Войцех Орлінський

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Британський уряд 2002 року поставив перед залізницями суворі вимоги безпеки. Як наслідок, квитки подорожчали. Через це люди пересіли на автомобілі, подорож якими в середньому у 25 разів небезпечніша, ніж подорож залізницею. Унаслідок цього під час поїздок загинуло більше людей — а все це заради безпеки. Нема небезпечнішого виду транспорту, ніж автомобіль. 11 вересня мало близько півтори тисячі додаткових, безіменних жертв у США — це видима у статистиці гірка, пов'язана з тим, що через закриття повітряного простору більше людей їздили автомобілями.
	Brytyjski rząd narzucił w 2002 kolejom surowe normy bezpieczeństwa. W związku z czym bilety podrożały. W związku z czym ludzie przesiedli się do samochodów, podróżowanie którymi jest średnio 25 razy mniej bezpieczne od jazdy pociągiem. W związku z czym więcej ludzi zginęło w podróży — a wszystko to dla bezpieczeństwa. Nie ma bardziej niebezpiecznej formy podróżowania od jazdy samochodem osobowym. 11 września miał w USA około półtora tysiąca dodatkowych, bezimiennych ofiar — to widoczna w statystykach górka związana z tym, że ze względu na zamknięcie przestrzeni lotniczej ludzie więcej jeździli samochodami.
	— «Gazeta Wyborcza», 1.08.2014

Звісно, коли детально знаєш біографію письменника, можна віднайти паралелі із його справжнім життям. Утім вважаю, що завжди краще читати книжки Лема ніж про Лема. Кажу це всупереч своїм фінансовим інтересам та промоції книжки, але такою є правда.

	Коли європейські фінансисти виступали проти запровадження санкцій для Росії, це виглядало як пародія на марксистський заклик: олігархи всіх країн, єднайтеся. Це лише сумне підтвердження тези, яку Девід Роткопф кілька років тому висловив у книзі «Superclass» — соціальна нерівність починає загрожувати демократії. Проблема полягає не тільки в бідності найбідніших, а й багатстві найбагатших людей.
	Gdy europejscy finansiści stawili opór przeciwko wprowadzeniu sankcji dla Rosji, wyglądało to jak parodia marksowskiego zawołania: oligarchowie wszystkich krajów, łączcie się. To tylko smutne potwierdzenie tezy, którą kilka lat temu w książce «Superclass» postawił David Rothkopf — nierówności społeczne zaczynają zagrażać demokracji. Problemem nie jest tylko bieda najbiedniejszych, ale także bogactwo najbogatszych.
	— «Gazeta Wyborcza», 4.05.2014

Лем говорив, що за спогади про своє життя в окупованому Львові розплачується безсонними ночами. Навіть твір «Серед померлих» він згодом заборонив перевидавати. У в’язниці «Бриґідки» йому довелося виносити трупи розстріляних після «тюремного погрому». Він дивом уникнув смерті під час масових розстрілів на вулицях Львова – приїхала знімальна група з Німеччини і страту скасували. У різних інтерв’ю Лем розповідає про «тюремний погром», але дати та перебіг подій змінюються. Утім за описаними деталями можна чітко верифікувати, що це був саме той погром. Я зауважив у книжці, що хоча Лем і не казав правду, він ніколи й не обманював.

Лем детально не згадував події під час Другої світової війни у Львові у своїх мемуарах та інтерв’ю. Утім є спогади його сучасників. Я прочитав багато щоденників львів’ян, які пережили Голокост – українців, поляків, вірмен. Львів під кінець німецької окупації був місцем страху, коли було однаково ризиковано залишатись удома і виходити на вулицю. Ніхто не почувався у безпеці, навіть німецькі солдати. Усі тогочасні спогади були страшними.

Роботу над книжкою можна умовно розділити на два етапи. Перші два роки я приглядався до теми, шукав дані, намагався отримати доступ до листів. Мені вдалося вмовити на розмову дружину Станіслава Лема пані Барбару. Від неї отримав дозвіл на доступ до особистого листування Лема і мене буквально захлеснуло інформацією. Це просто копальня фактів, які досі не були опубліковані. Відповідно, спочатку у мене було надто мало матеріалу, а потім – надто багато. — Про книжку «Лем. Життя не з цієї землі»

Родинне дерево Лемів дуже розгалужене – часто повторюються одні й ті ж імена, а у одному поколінні могло бути п’ятеро братів, у кожного з яких п’ятеро синів. Родовід буде повністю описано у книжці Агнєшки Ґаєвської, тож дуже на неї чекаю. В родині Лема була оповідка, що під час Другої світової війни один із кузенів Станіслава виїхав у Сполучені Штати Америки. Лем марно чекав на листа від нього і великого спадку. Можливо, колись і довідаємось, чи насправді був цей родич. Утім найбільше загадок та відкриттів нас чекає у Львові.

У книжках Лема закладено багато смислів, вони «багатошарові» і, незважаючи на видалені уривки, усе одно залишаються прекрасними. У французькому та англійському варіантах перекладачі упустили поетичні описи краєвидів планети Соляріс. Сторінку розповіді про те, що ж бачить герой за вікном, коли над планетою сходить зірка, замінили буквально одним реченням – «Зійшло сонце».

Українських читачів, мабуть, зацікавить факт, що одним із авторитетних майстрів літератури для Станіслава Лема був Тарас Шевченко. Лем спеціально вчив українську мову, щоб читати його поезію в оригіналі. Він міг черпати натхнення для створення цих метафоричних образів і розлогих описів у віршах Шевченка. Сподіваюсь, що ця тема буде вивчена докладніше в Україні.

	Якби не Інтернет, я б ніколи не знав, що так багато людей знає тільки одну цитату Станіслава Лема, та й то фальшиву.
	Gdyby nie internet, nigdy bym się nie dowiedział, że jest tak wielu ludzi, którzy znają tylko jeden cytat ze Stanisława Lema - w dodatku fałszywy.
	— допис у «Facebook», 27.06.2013

У журналіста інше завдання, ніж у академічного дослідника: він повинен писати так, щоб було цікаво. У моїй книжці темп оповіді часто змінюється – окремі епізоди життя Лема, про які знаю багато фактів, описую детально, у той час як окремі десятиліття можуть поміститися на кількох сторінках. — Про книжку «Лем. Життя не з цієї землі»

У своїх інтерв’ю Лем щиро зізнається, що пише про інші планети для того, щоб забути про події на нашій. У 1948 році він створює «Шпиталь преображення», згодом ще два реалістичних романи «Серед мертвих» та «Повернення», в основі яких лежать події часів гітлерівської окупації Польщі. Книги увійшли до трилогії «Незагублений час», яка була видана у 1955 році. До того моменту Лем уже був відомий як письменник-фантаст, натомість його книги про війну сприймались радше зі здивуванням. Імовірно, якби Лем одразу писав на історичні теми, то став би автором сенсаційних книжок про Другу світову війну.