Габріела Містраль
Лусіла де Маріа дель Перпетуо Сокорро Годой Алькаяга, скорочено Лусіла Годой Алькаяга(ісп. Lucila de María del Perpetuo Socorro Godoy Alcayaga), відоміша під псевдонімом Ґабріела Містраль (нар. 1889 — † 1957) — чилійська поетеса, просвітителькa, дипломатка, феміністка. Лауреатка Нобелівської премії з літератури 1945 року.
Габріела Містраль | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- Людство страждає на хронічну втрату пам'яті. Працювати і творити можна лише у дні миру, це загальновідома істина. Вони хочуть зробити людей німими й тому зануреними у відчай. День і ніч працює таємна організація придушення…, і той, хто пише книги, повинен видавати їх потай, як щось ганебне, якщо його книга не служить тим, хто оглуплює інших, якщо він чинить спротив нечуваному побоїщу. Війна — «пароль і відгук» патріотизму. «Мир мій нехай буде з вами», — слова Христа, які найчастіше повторюються у Святому Письмі, повторюються з наполегливою одержимістю. Є слова, які тим голосніші, чим більше їх заглушають, голосніші саме завдяки гонінню та придушенню.[1]
- Сумління моє кровоточить,
що бачу я небо,
а ти — під землею давно;
торкаю троянди — їх живить
кісток твоїх мертвих вапно.
- (Вапно / Пер. Михайло Литвинець // С. 85)
Якщо трапиться так, що тебе хтось поранить, не бійся покликати мене. Поклич мене, де б ти не знаходився, навіть якщо ти на ложі ганьби. І я прийду до твоїх дверей — хай усенькі дороги покриються колючками — мене ніщо не зупинить. Я не хочу, щоб хто-небудь інший, хай то сам Господь, поправляв подушку біля твоєї голови[2]. |
Про Містраль
ред.Віддаючи належне багатій латиноамериканській літературі, ми вітаємо її королеву, творця «Відчаю», котра стала видатним співцем печалі та материнства.[3] |
|||||
— Я. Ґульберґ, член Шведської академії, під час вручення Нобелівської премії (1945) |
Ніхто не забуде твоїх рядків про босоногу дітвору. Ніхто не забув твого «Проклятого слова». Ти завжди захищала мир. За це і за багато іншого ми любимо тебе... І мені годиться зустріти тебе добрим словом — правдивим, квітучим і суворим, співзвучним твоїй величі та нашій непорушній дружбі... Мені випало розділити з тобою ту суть і ту правду, що здобудуть повагу завдяки нашому голосу та нашим ділам. Нехай спочиває твоє чудесне серце, нехай воно живе, бореться, творить і співає на землі нашої батьківщини, відрізаної від світу Андами й океаном. Я цілую твоє шляхетне чоло і схиляюся перед твоєю неозорою поезією…[4] |
|||||
— Пабло Неруда, «Зізнаюсь, я жив» (Confieso que he vivido, 1974) |
Примітки
ред.- ↑ Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190
- ↑ 100 ФАКТІВ З ЖИТТЯ 100 НОБЕЛІВСЬКИХ ЛАУРЕАТІВ З ЛІТЕРАТУРИ
- ↑ Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190
- ↑ Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190-191
Джерело
ред.- Містраль, Габріела. Поезії / Пер. з іспанської. Упорядкування та передмова Михайла Литвинця. — К.: Дніпро, 1984. — 142 с.