«Гобсек» (фр.Gobseck) — повістьОноре де Бальзака, надрукована вперше в 1830, відкриває епопею «Людська комедія» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою повісті є влада грошей, а головним персонажем, навколо якого відбуваються всі дійства, є лихвар Гобсек.
Жінки завжди ненавидять тих, перед ким їм доводиться червоніти.[1]
— Дервіль
Нещастя — кращий учитель. У нещасті можна багато чому навчитися, дізнатися ціну грошам, ціну людям.[1]
— Гобсек
Більше я про себе говорити не буду: щаслива людина тема нестерпно нудна.[1]
— Дервіль
Так краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе давили.[1]
— Гобсек
Будь ви волоцюгою-мандрівником, будь ви домосідом і не розлучайтеся весь вік зі своїм каміном та зі своєю дружиною, все одно приходить вік, коли все життя — тільки звичка до улюбленого середовища. І тоді щастя полягає у вправі своїх здібностей стосовно життєвої дійсності. А крім цих двох правил, всі інші — фальш. У мене ось принципи змінювалися відповідно до обставин, доводилося міняти їх залежно від географічних широт. Те, що в Європі викликає захват, в Азії карається. Те, що в Парижі вважають пороком, за Азорськими островами визнається необхідністю. Немає на землі нічого порочного, є тільки умовності, і в кожному кліматі вони різні.[1]
— Гобсек
Інший раз два ворога проявляють таку ж проникливість, таку ж силу внутрішнього зору, як двоє закоханих, які читають в душі один одного.[1]
— Дервіль
Життя — це складне, важке ремесло, і треба докласти зусиль, щоб навчитися йому. Коли людина пізнає життя, випробувавши його прикрості, фібри серця у нього загартуються, зміцніють, а це дозволяє їй управляти своєю чутливістю. Нерви тоді стають не гірше сталевих пружин — гнуться, а не ламаються. А якщо до того ж і травлення хороше, то при такій підготовці людина буде живучою і довголітньою, як кедри ліванські, дійсно чудові дерева.[1]
— Гобсек
Хіба не цікаво зазирнути в найпотаємніші вигини людського серця? Хіба не цікаво проникнути в чуже життя і побачити його без прикрас, у всій неприкритій наготі? Яких тільки картин не надивишся![1]
— Гобсек
Граф де Трай: — Якщо ви хоч словом прохопитеся про все це, панове, проллється ваша або моя кров.
— Амінь! — відповів йому Гобсек, ховаючи пістолети. — Щоб пролити свою кров, треба її мати, милий мій, а в тебе в жилах замість крові бруд.[1]
Непорушно лише одне-єдине почуття, вкладене в нас самою природою: інстинкт самозбереження. У державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистим інтересом.[1]
— Гобсек
Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей — не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазури Невідворотності.[1]
— Гобсек
Що стосується моралі — людина скрізь однакова: скрізь йде боротьба між бідними і багатими, скрізь.[1]
— Гобсек
Ви дивитеся на палаючі головешки в каміні і бачите у вогниках жіночі обличчя, а я бачу тільки вугілля. Ви всьому вірите, а я нічому не вірю.[1]
У чому щастя? Це або сильні хвилювання, що підточують наше життя, або розмірені заняття, які перетворюють його в якусь подобу добре відрегульованого англійського механізму. Вище цього щастя варта так звана «благородна» допитливість, прагнення проникнути в таємниці природи і домогтися відомих результатів, відтворюючи її явища. Ось вам в двох словах мистецтво і наука, пристрасть і спокій.[1]
— Гобсек
Золото — ось духовна сутність всього нинішнього суспільства.[1]
Жахливу картину побачили б ми, якщо б могли заглянути в душі спадкоємців, що обступають смертне ложе. Скільки тут підступу, розрахунків, злісних хитрощів — і все через гроші![1]
— Дервіль
Для того, хто волею-неволею примірявся до всіх громадських мірок, всілякі ваші моральні правила і переконання — порожні слова.[1]
— Гобсек
Гроші — це товар, який можна зі спокійною совістю продавати, дорого чи дешево, залежно від обставин.[1]
— Дервіль
Тільки роззяви можуть уявляти, що вони приносять користь ближнім, займаючись встановленням принципів політики, щоб керувати подіями, яких ніколи не можна передбачити.[1]
— Гобсек
Дервіль: Я запитав у нього, які міркування змусили його брати з мене величезні відсотки і чому він, бажаючи допомогти мені, своєму другові, не дозволив собі зробити це благодіяння абсолютно безкорисливо. «Сину мій, я позбавив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі» (Гобсек).[1]
Якщо людяність, спілкування між людьми вважати свого роду релігією, то Гобсека можна було назвати атеїстом.[1]
— Дервіль
А хіба можуть відмовити в чому-небудь тому, у кого на руках мішок із золотом?[1]
— Гобсек
Що таке життя, як не машина, якій надають руху гроші?[1]
— Гобсек
Дервіль: — Та ви іноді і розважаєтесь? Гобсек: — А по-твоєму тільки той поет, хто друкує свої вірші?[1]
Плати за всю цю розкіш, плати за свій титул, плати за своє щастя, за всі виключні переваги, якими ти користуєшся, — подумки говорить Гобсек графині де Ресто. — Для охорони свого добра багатії винайшли трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на згубний вогонь, самі спрямовуються дурні. Але для вас, для людей, які сплять на шовку і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сумління, скрегіт зубовний, приховуваний посмішкою, химери з левовою пащею, які встромляють ікла вам у серце.[1]
Засоби до дії зливаються з її результатами: ніколи не вдасться розмежувати душу і плотські почуття, дух і матерію.[1]
— Гобсек
Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною ані найменшої влади.[1]
— Гобсек
Молоді жінки можуть по похилій площині скотитися в прірву. Досить іноді кадрилі на балу, романсу, проспіваного за фортепіано, заміської прогулянки, щоб за ними наступило непоправне лихо. До нього прагнуть самі, піддавшись необачній легковажності юності! А лише тільки жінка перейде відомі кордони, вона незмінно потрапляє в руки трьох фурій, ім'я яких — ганьба, каяття, злидні, і тоді...[1]
