Демидова Алла Сергіївна

радянська та російська акторка

Демидова Алла Сергіївна (рос. Алла Сергеевна Демидова) — радянська та російська актриса театру і кіно, майстер художнього слова (читець), літератор. Заслужена артистка РРФСР (1973). Лауреат Державної премії СРСР (1977). Народна артистка РРФСР (1984).

Демидова Алла Сергіївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе

ред.
  •  

Я людина замкнута. Як говорила Ахматова: «Я ставлю таку-то платівку на таку тему». І ось ці платівки у мене вже всі заіграні та переіграні. Але я все-таки намагаюся, щоб борозенки цих платівок не стирались.[1]

  •  

В основному в інтерв'ю мене запитують про те, про що я вже говорила.[1]

  •  

Сама я ініціативу ніколи не виявляю. Просто відповідаю - або не відповідаю - на те, що пропонують.[1]

  •  

Я обожнюю квіти, особливо польові. Якась травинка зелененька - і раптом вибух несподіваного блакитного кольору - волошки. Або червоний мак: ну чому із зеленої травинки - цей вибух? Це божественна творчість. Заради цього і варто займатися мистецтвом.[1]

  •  

Я не дуже відволікаюся на зовнішнє життя. Я знаю, що навколо відбувається. Я все-таки політекономією займалася.[1]

  •  

З роками подарунків долі все менше, зате з'являється вибір.[1]

  •  

Я не йду - намагаюся, в усякому разі, ніколи не йти - на компроміс зі своїм внутрішнім світом.[1]

  •  

Якби мене запитали, що мене приваблювало як актрису в сучасній жінці, то в шестидесяті роки, я б сказала - талант, в семидесяті - жіночність, у восьмидесяті - духовність. А зараз - терпіння.[2]

Цитати про роботу

ред.
  •  

Театральна публіка стала іншою ще в семидесяті, тому що на той час все вже було сказано, діагнози хвороб суспільства були поставлені, і всі форми були переіграні.[1]

  •  

Театр настільки давнє мистецтво, що вмирав він, я думаю, в усі часи. А потім, як птах Фенікс, відроджувався знову.[1]

  •  

Театр - це дзеркало культури. Хоча не скажу, що життя.[1]

  •  

Смаки публіки - про це я навіть не замислююся.

  •  

Коли працюєш над роллю, то найменше думаєш про глядачів. Коли пишеш книгу, то найменше думаєш про читачів. Це вже потім відбувається з'єднання. А зараз найголовніше - це вирішити задачу, яка перед тобою стоїть, і вирішити її оригінально.[1]

  •  

До першого дня зйомок в кіно нічого не зрозуміло. Були фільми, в яких я, навіть не підписавши договір, в перший день зйомок грала якусь роль, а під кінець дня розуміла, куди це піде, і тікала. А потім інші актриси в моїх сукнях і в моїх капелюхах грали ці ролі.[1]

  •  

Трагедія тим і гарна, що в одній долі раптом проривається філософія всього суспільства і всього світу. Плач Медеї - це плач по дітям взагалі. Всім, що загинули, що пішли або по знедоленим.[3]

  •  

Взагалі публіка зараз - неначе діти: наївні такі ж, люблять гру, в театрі дивляться на того, хто говорить, люблять сюжет, «казку».[3]

  •  

 Цитата Техніка є майже в усіх, це найприкріше. Стало важко відрізнити артиста від імітатора - якусь суму технічних прийомів мають всі. Але більшість грає «себе в запропонованих обставинах». А це нецікаво, як на мене. Треба грати дистанцію по відношенню до героя - вміння побачити його зі сторони, цілком, відсторонитися чи що ... Чи то у людей не вистачає досвіду, чи то - елементарно - часу.[3]

Цитати про життя та смерть

ред.
  •  

Відповідей на питання життя і смерті не існує.[1]

  •  

Іноді мене запитують, в який час ви хотіли би жити. Через свої ролі я жила в усі часи і більш реально жила, ніж живу в першій своїй реальності. Ролі для мене річ більш реальна, я до них більше готувалася і більше про них знала. Наприклад, про Медею я знаю все. А про своє життя або про те, що мене оточує, практично нічого. І найголовніше - я ніколи не грала себе, жодного разу в житті, ні в кіно, ні в театрі. [3]

Примітки

ред.

Джерела

ред.