Ахматова Анна Андріївна
Ахма́това А́нна Андрі́ївна (справжнє прізвище: Горе́нко; 1889 — 1966) — російська поетеса, дружина Миколи Гумільова, представниця акмеїзму.
Анна Ахматова | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- ...А слава земна — мов дим.
Таж я не цього жадала...
Усім коханцям моїм
Я щастя подарувала.
- («А слава земна...» / Пер. Ігор Качуровський // «Хотінь безсенсових отрута». — С. 250)
- (Муза / Пер. Дмитро Павличко // «Хотінь безсенсових отрута». — С. 256)
- Хор ангелів у вишині пролинув,
І розтопилось небо вогняне.
Отцеві мовив: — Чом мене покинув?
А Матері: — О, не ридай Мене...
- (Розп'яття / Пер. Ігор Качуровський // «Хотінь безсенсових отрута». — С. 260)
- Майбутнє, як відомо, кидає свою тінь задовго до того, як увійти.
Для Бога мертвих нема.[6] |
|||||
Для Бога мертвых нет. | |||||
— «In memoriam» (1942) |
Тепер арештанти повернуться і дві Росії глянуть одна одній у вічі: та, яка саджала, й та, яку посадили.[7] |
|||||
Теперь арестанты вернутся, и две России глянут друг другу в глаза: та, что сажала, и та, которую посадили. | |||||
— про амністію жертв сталінізму (зі щоденника Лідії Чуковської, 4 березня 1956) |
Поет завжди правий.[8] |
|||||
Поэт всегда прав. | |||||
— про Бориса Пастернака, після публікації закордоном «Доктора Живаго» (1958) |
ХХ век начался осенью 1914 года вместе с войной, так же как XIX начался Венским конгрессом. |
По суті ніхто не знає, в яку епоху він живе. Так і ми не знали на початку 10-х років, що ми жили напередодні першої європейської війни та Жовтневої революції. |
|||||
В сущности никто не знает, в какую эпоху он живет. Так и мы не знали в начале 10-х годов, что мы жили накануне первой европейской войны и Октябрьской революции. [1] |
Взагалі, найнецікавіше на світі — чужі сни і чужий блуд. |
|||||
Вообще, самое скучное на свете - чужие сны и чужой блуд. [2] |
Правила життя Анни Ахматової
ред.Один скульптор збирався ліпити мене, але потім не побажав: "Нецікаво. Природа вже все зробила".[10] |
Назвали мене Анною на честь бабусі Ганни Єгорівни Мотовілової. Її мати була чингізидкою, татарською княжною Ахматовою, чиє прізвище, не зрозумівши, що збираюся бути російським поетом, я зробила своїм літературним ім'ям.[10] |
Я ніколи не любила бачити свої вірші у пресі. Якщо на столі лежала книжка «Російської думки» чи «Аполлона» з моїми віршами, я її хапала і ховала. Мені це здавалося непристойним, ніби я забула на столі панчоху чи бюстгальтер.[10] |
Мене втішати не потрібно: я невтішна.[10] |
Я не вмію шити.[10] |
Людям мого покоління не загрожує сумне повернення — нам повертатися нікуди.[10] |
Неувага людей один до одного не має меж.[10] |
Хтось нещодавно сказав при мені: «1910-ті роки – найбезбарвніший час». Так, мабуть, треба тепер говорити, але я все ж таки відповіла: «Крім усього іншого цей час Стравінського та Блоку, Анни Павлової та Скрябіна, Ростовцева та Шаляпіна, Мейєрхольда та Дягілєва».[10] |
Між 1925-1939 роками мене перестали друкувати зовсім. Тоді я вперше була присутня за своєї громадянської смерті. Мені було 35 років.[10] |
Очам не віриш, коли читаєш, що на петербурзьких сходах завжди пахло паленою кавою. Там часто були високі дзеркала, іноді килими. У жодному респектабельному петербурзькому будинку на сходах не пахло нічим, крім парфумів дам і сигар панів, що проходили.[10] |
Ввечері вуалі носили лише повії..[10] |
Те, що було сміливістю, через 30 років звучить як банальність.[10] |
Я впевнена, що зараз ми не до кінця знаємо, яким чарівним хором поетів ми володіємо, що російська мова молода і гнучка, що ми ще зовсім недавно пишемо вірші, що ми їх любимо і віримо їм.[10] |
Слухала вальс бабок із балетної сюїти Шостаковича. Це диво. Здається, його танцює сама витонченість. Чи можна зробити таке зі словом, що він робить зі звуком?[10] |
Ленінград взагалі надзвичайно пристосований для катастроф. Ця холодна річка, над якою завжди важкі хмари, ці загрозливі заходи сонця, цей оперний, страшний місяць... Чорна вода з жовтими відблисками світла... Все страшно. Я не уявляю собі, як виглядають катастрофи і біди в Москві: адже там немає всього цього.[10] |
Минулої зими я читала «Улісса». Прочитала чотири рази, перш ніж здолала. Дуже чудова книга. Щоправда, на мій смак, там надто багато порнографії.[10] |
Я вам не ставила платівку про Бальмонта?[10] |
Про Анну Ахматову
ред.Вірші – не мета творчого самовираження, а засіб самопорятунку. Нема іншої тези, яка б так протирічила художньому світу Ахматової часів «Вечорів» чи «Вервиці». Відтак ця максима стане для її поезії визначальною[11]. — З есею «Анна Ахматова» |
|||||
— Ганна Улюра |
«Слава миру» не має жодного історичного права (кажуть) стояти поруч із «Реквіємом»! Неправда. Вони мусять бути поруч. Бо інакше не почуємо щось безкінечно важливе про Ахматову, про «вцілілого класика»[2]. — З есею «Анна Ахматова» |
|||||
— Ганна Улюра |
— Ганна Улюра |
Скам’яніти – значить утратити чуттєвість, власне, обнулитися під тиском пережитого горя. Але цю дію Ахматова передоручає: і мармуру, і поетам-попередникам. Її горе розділене. Як «Реквієм» присвячений жінкам, котрі стояли з нею в черзі до «Хрестів», так і монумент поезії у фіналі – не пам’ятник самій Ахматовій, не тільки їй[2]. — З есею «Анна Ахматова» |
|||||
— Ганна Улюра |
Ця тривіально-романтична бесіда з «шепотом осіннім» справляє таке сильне враження саме тому, що на початку її – тонка реалістична деталь (переплутані рукавички), а наприкінці – сильний поетичний прийом (вогонь у чужій спальні, де тебе більше нема, не гріє). Вона ж щойно була схвильована до нестями, вона ж от-от була померти за Нього (двічі!), і от їй уже байдуже до тих чужих вогнів[4]. — Про «Пісню останньої зустрічі» //З есею «Анна Ахматова» |
|||||
— Ганна Улюра |
Примітки
ред.- ↑ Пер. Володимира Затуливітра
- ↑ а б в г Ніч на Венері, 2020, с. 208
- ↑ Пер. Марти Тарнавської
- ↑ а б в Ніч на Венері, 2020, с. 209
- ↑ Пер. Ольги Радченко
- ↑ Словарь современных цитат, с. 35
- ↑ Словарь современных цитат, с. 37
- ↑ Словарь современных цитат, с. 35
- ↑ Словарь современных цитат, с. 36
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Правила жизни Анны Ахматовой
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 207
Джерела
ред.- Душенко, К. В. Словарь современных цитат [Електронний ресурс] : 5 250 цитат и выражений XX и XXI века, их источники, авторы, датировка. — Москва: Эксмо, 2006. — 1251 с.
- Ахматова, Анна. [Вірші] // «Хотінь безсенсових отрута»: 20 російських поетів «срібного віку» в українських перекладах / Упоряд. Максим Стріха. — К.: Факт, 2007. — С. 238-263.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5