Джованна Броджі-Беркофф

Джова́нна Бро́джі-Бе́ркофф (іт. Giovanna Brogi Bercoff; нар. 6 листопада 1943, Швейцарія) — італійська славістка та україністка, відома українофілка. Іноземна членкиня НАН України від 2003 року.

Джованна Броджі-Беркофф

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Взагалі, треба сказати, що італійська публіка відкрила Україну тільки у 1980-х роках, доти це був просто Радянський Союз. В 1930-х роках, за Муссоліні, був рух проти Радянського Союзу, тож у журналах з’явилися статті про історію України, переклади з української літератури, а після 1937 року це припинилося, й майже ніхто після того вже не думав про окрему Україну. Потім для розуміння України багато зробила польська «Солідарність» і загалом Польща — починаючи від 1980-х років, вона робить це і сьогодні.

Для Міцкевича Польща була Христосом народів і, з одного боку, він розглядав її як жертву, що йде на ешафот для свободи всіх народів, але при цьому передбачав, що Польща важливіша за інші народи. У Шевченка інакше: вищих народів немає, усі мають рівні права на самовизначення.

Коли революція нічого не дає, потрібно працювати далі на свій інтерес, виховувати себе і свою країну, опікуватися мовою, літературою та культурою. Україна не завжди так робила й мислила, бо просто не могла.

Україна цікавить мене тому, що вона дуже різнорідна, різноманітна, її ніколи не маєш у руках, вона як журавель у небі, здається, що вже схопив, а раптом щось таке трапляється, що розумієш: ні, є щось іще, чого ти досі недозрозумів.

Шевченкова релігійність дуже модерна. Я думаю, що це релігійність, яка промовляє до будь-якої людини, що має етичне чуття, адже це релігія неінституціоналізована, це не є релігія панівних верств. Це релігія універсальна, релігія, яка страждає, співчуває, яка чутлива до простих людей.

Шевченко, звичайно, був націоналіст, але він виступав за права всіх народів – не тільки українського, а також за права людини взагалі. У нього в центрі – людина.