Дикий Євген Олександрович

Дикий Євген Олександрович (нар. 1973, Київ) — український науковець, військовик, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України. З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр.

Дикий Євген Олександрович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Євгена Дикого

Я бачив на Північному Кавказі, як це виглядає, коли «у кого більша банда, той і Шаріат краще трактує». Якщо може бути щось гірше за окупацію України «путінським» режимом, то це перетворення її на Сомалі з польовими командирами в кожному місті й містечку.

Коли ж Мельничук заявляє про те, що він не здає депутатський мандат, тому що йому погрожують слідством, він визнає, що його єдиним захистом від суду є депутатський мандат.

А з мотивацією все просто. Для мене з перших днів було зрозуміло, що це — не внутрішня війна, а на нас напала РФ. Війна гібридна — перш ніж входять регулярні російські підрозділи, імітується місцевий спротив за рахунок проросійської п'ятої колони, що отримала зброю.

Я вихований в тому поколінні, для якого очевидно, що якщо на твою державу напали, то чоловік має брати в руки зброю і йти її боронити.

Також ми розуміли, що це — війна не за Донбас. Ключовим було питання про те, чи підуть росіяни далі Криму. Якби Путін зупинився на тому, що відібрав Крим (в квітні ще були такі надії), я б та більшість наших хлопців ще б подумали, чи варто воювати за півострів. Але пізніше стало очевидно, що росіянам потрібні не окремі території, а вся Україна. І зупиняться вони там, де їх зупинять. Як киянин, я зацікавлений зупиняти їх не в Києві чи передмістях столиці, а на Сході.

На Донбасі ми переконалися, що не існує ніякого донецького сепаратизму. Немає там місцевого населення, яке вважає себе окремою нацією і хоче свою державу. А є війна між Україною та Росією, і ставкою тут є контроль над всією українською територією.

Практично в кожному батальйоні є і громадяни Росії, етнічні росіяни. Вони ідейно воюють проти режиму Путіна.

Колись ця війна стане таким собі case-study конфлікту, де, з одного боку, зійшлася держава з потужним апаратом, але абсолютно без суспільства, а з іншого — молоде, сформоване громадянське суспільство, але практично без державного апарату. Це унікальний випадок.

Україна для Росії вже зіграла ту роль, яку Афганістан відіграв для Радянського Союзу. Ми стали тією пасткою, куди вони зайшли, чим мобілізували весь цивілізований світ проти себе.

Якщо ж ми, скажімо, півроку чи рік протримаємося, то далі опинимося у тій ситуації, в якій була Хорватія — вона витримала потужний сербський наступ, а коли Югославія почала розвалюватися, достатньо спокійно зібрала свої землі.

Якщо чіткі, очевидні суспільству реформи нарешті розпочнуться, то ми матимемо і нову хвилю добровольців, і не буде проблем з мобілізацією... Якщо люди в тилу бачитимуть виконання програми Майдану, то вони розумітимуть, заради чого вони цей тил мають боронити.

Один з головних напрямів — дослідження Антарктиди, що дасть у майбутньому доступ до нових природних ресурсів та розуміння, як освоювати нові планети разом — адже саме система Договору про Антарктику наразі є єдиною дієвою моделлю того, як мають взаємодіяти держави, приватні компанії, громадські організації там, де нема жодної національної юрисдикції, на «нічийній землі», саме така ситуація й у космосі.

У мене є така амбіція, щоб на прикладі окремо взятої далекої станції продемонструвати, що стане з Україною, якщо перестати красти. Антарктична програма отримує 1% усього українського бюджету на науку. Тому я чітко розумію, що потрібно давати результати. Збережіть фінансування до 2020 року, і ми на прикладі НАНЦ відпрацюємо і покажемо, як правильно розподіляти ці кошти.