П'ята колона

П'ята колона (ісп. quinta columna) — узагальнювальна назва групи осіб, які ведуть відкриту або приховану підривну діяльність усередині іншої групи осіб чи країни у спосіб, вигідний зовнішньому ворогу. Термін виник в Іспанії у 1936 році за часів громадянської війни та набув широкої світової популярності для позначення даного явища, частково замінивши собою більш широковживаний термін «ворог усередині». Підривна діяльність може коливатися від підвищення градуса істерії та незначних дій для розповсюдження хвилювань до блокування механізмів державності, саботажу, шпигунства, диверсійної діяльності та подальшої відкритої держзради у військових операціях.

Цитати

	В Україні живе й квітне «п’ята колона». — Дзеркало тижня, 3 вересня 2010, характеризуючи діяльність Д. Табачника та інших фальсифікаторів історії
	— Газета «Дзеркало тижня»

	Закон України «Про засади державної мовної політики» дає базу п'ятій московський колоні в Україні. Спрямований на розкол Української держави. Наша нинішня влада під керівництвом Москви продовжує русифікацію країни. Немає сумнівів, що цей закон спрямований розколювати суспільство. Українська нація — постгеноцидна, постколоніальна. Росія 340 років мордувала Україну. І та п'ята колона, що існує в Україні під керівництвом Москви, продовжує русифікацію. Цей закон підводить законодавчу базу під антиукраїнську русифікаторську діяльність тої п'ятої московської колони.
	— Левко Лук'яненко

	Може статися, що деякі з цих умовних своїх, які не вміють, а головне, вперто не хочуть сказати бодай слово українською, у яких язика зводить судомою від елементарного «дякую» або «вибачте», належать до п’ятої колони, схильної постачати ворогові коригувальників вогню, вербувальників, пропагандистів і шпигунів. Ми не можемо довіряти їм. Про це нагадує мені молодий боєць, зі зброєю в руках зупиняючи під час пробіжки над світанковим Прутом і примушуючи видалити фотографію зі смартфона, до якої, окрім розкішних гірських краєвидів, потрапив і шматок залізничного мосту й тунель. Ми більше ніколи не зможемо довіряти тим, хто говорить по-російськи. — З есею «Умовні свої»
	— Костянтин Москалець

	Моя ідентичність, моє коріння з діда-прадіда, моя мова, якої мене навчила мама, все моє найсвятіше – це для них питання! І вони ще дивуються, чому ми обурюємося. Лагідно, наполегливо, як неповносправним, вони пояснюють, що нам без російської мови і культури не прожити, демонструючи неозорий арсенал облудних аргументів і кагебістської діалектики. У соціальних мережах і в медіях, які необачно надають слово представникам п'ятої колони, ширяться висловлювання на кшталт: «Я не хочу жити у країні, де перейменовують вулицю Пушкіна... площу Льва Толстого... третій провулок Лєрмонтова...» — З есею «Жодною мовою»
	— Костянтин Москалець

	Пам’ятаю, як викорчовували українське поетичне кіно... Коли директором студії (1973-1985) поставили Альберта Путинцева, він одразу заявив: «Я прішол покончіть с поетічєскім украінским кіно!» Я тоді сидів у залі, Сергій Параджанов уже сидів у зоні. І треба сказати, що цей директор системно знищував український кінематограф. Натомість на перший план висувалась п'ята колона Москви. Знімалось кіно, де все було московське – сценарії московські, режисери московські, актори московські й у фіналі їм давали московські премії. — Зі спогадів
	— Юрій Іллєнко

	Російська військова агресія оголила і загострила чимало больових точок в Україні. Те, що раніше суспільство ковтало як гірку пілюлю, сьогодні відторгається і викликає різке несприйняття. Багато років поспіль руками п'ятої колони Росія цілеспрямовано нав'язувала в Україні цінності так званого «русского мира». Українців методично привчали до всього російського, пропагуючи російську мову, пісню, фільми… Вводили це у звичку. А звичка, як відомо, друга натура. Отже, у різний спосіб розмивали українську ідентичність. Хотіли зробити з українців таких собі манкуртів, без роду і племені, без культурно-цивілізаційної самоідентифікації...
	— Наталія Балюк

	Це дуже добре, що вони нарешті не хочуть тут жити, що вони нарешті збагнули, що їхнє місце не тут, а в якому-небудь, згадуючи перли Андруховича, Мочегонську або Красножопську. У них усіх, третьорядних російськомовних поетів і потріпаних життям постсовєтських інтеліґентів, вихованих совдепівською культурою, є чудова можливість назавжди виїхати до країни, де не тільки зберігаються совєтські назви міст, вулиць і площ, але й де відновлюють меморіали катам українського народу, Дзержинському, Сталіну та багатьом іншим. Може, аж там вони зрозуміють, чому одного не дуже чудового дня Росія і російська мова стали для нас неприйнятними. Тому, що громадяни тієї держави і носії тієї мови переступили межі припустимого. Тому, що вони увірвалися в наш дім і відібрали життя наших братів та сестер, наших – і це найжахливіше – дітей. Тепер не має значення, добра ця культура чи погана, висока чи низька, універсальна ця мова чи локальна тощо. Всі ці питання залишилися за межею, яку переступили росіяни. Це мова злочинців. Із злочинцями не ведуть діалогу. Їм зачитують вироки. — З есею «Жодною мовою»
	— Костянтин Москалець

	Чомусь рідко трапляються забавки, де б українські, а не мокшанські дітки співали «Я лисичка, я сестричка» або «Два веселі гусі». На тридцять першому році незалежності все ще рідко, як це сумно насправді. Однак я мушу всіма силами чинити опір представникам російської п'ятої колони в Україні. На якийсь час вони поховали голови в пісок і мовчали, налякані вибухами російських-таки «Іскандерів» та масовими звірячими вбивствами у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі... Тепер вони знову озиваються, на позір благодушним і доброзичливим тоном, неспроможні погодитися з тектонічними культурними зрушеннями в моїй країні, зі спонтанним відторгненням усього російського. Вони намагаються відшукати алібі для ворожої країни-агресора і, відповідно, для ворожої мови, просякнутої ворожою ідеологією. Вони вдають, ніби не чули або не зрозуміли тези Путіна, виголошеної напередодні війни, про остаточне вирішення українського питання. — З есею «Жодною мовою»
	— Костянтин Москалець

	Щодо Ющенка, то мене цілком влаштовували його погляди і той курс, яким він вів державу. Але якби він все-таки посадив кількох олігархів, зараз було б тихо і спокійно, не було б «п’ятої колони», і він лишився би на другий термін. Тобто мені подобалась Україна Ющенка, окрім того бардака, з яким він, мабуть, через хворобу не впорався.
	— Олена Білозерська

	Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п'ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: «Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!» Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються – чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет — З роману «Записки українського самашедшого»
	— Ліна Костенко