Дубравка Угрешич
Дубравка Уґрешич (Dubravka Ugrešić; 27 березня 1949, Кутина, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, тепер Хорватія – 2023) — хорватська письменниця, есеїстка й публіцистка, літературознавиця.
| Дубравка Уґрешич | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Боснійські біженці знайшли притулок і втіху в кафе Музею безумовної капітуляції, навіть не здогадуючись, що в моїй авторській уяві вони закам’яніли в абсолютно досконалій метафорі, просто, як мухи в бурштині[1]. |
В цю хвилину 80 мільйонів людей на світі перебувають у дорозі, on the road. 80 мільйонів людей. Для мене еміґрація є реалізацією, втіленням другого життя. Чи це життя гірше, а чи краще, таке ж, як попереднє, чи відмінне від нього, тут не так важливо. Еміґрація й вигнання – це просто унікальний досвід ще одного життя[1]. |
Головним мотивом нашого часу міг би бути досвід тривожної незахищеності, нестабільності. Все, що ми будували і все, в що вірили, зблякло, розтануло, наче Берлінська стіна, зникло, розчинилося, зруйнувалося[1]. |
Здається, що досвід «землі, що втікає з-під ніг» є ключовим мотивом цього періоду. А саме це відчуття «землі, що втікає з-під ніг» руйнує людську самовпевненість, яку фальшиво підносила колись комуністична пропаганда, але яку – на ідентичних засадах – продовжила підносити і посткомуністична демократія[1]. |
Людина є протилежним тому, що комуністичному пролетаріату заявляв Максім Ґорькій і що продовжили заявляти демократично вибрані популістичні вожді. Людина не звучить гордо. Людина є передусім експонатом у «музеї дрібниць». Якщо це досягнення є її особистою «гордістю», то мені належить не по-священничому повчати, а поважати такий її вибір[1]. |
Югославія після розпаду стала не тільки зненавидженим, а й забороненим словом у всіх постюгославських державах. Навіть сьогодні, через тридцять років, Югославія не має кращого статусу і надалі є «забороненою територією»[1]. |
Примітки
ред.
