Жінки, що грають в ігри

Жінки, що грають в ігри — короткометражний документальний фільм української режисерки Надії Парфан. Героїнями стрічки стали переможниці премії Women in Arts 2021: письменниця Софія Андрухович, культурна журналістка Віра Балдинюк, диригентка Оксана Линів, художниця Аліна Клейтман, культурна менеджерка Юлія Федів, кінорежисерка Ірина Цілик та театральна режисерка Тамара Трунова.

Цитати з фільму

	Гра в резинку була цікавою і я не любила цей поділ, що в щось грають дівчата, а в щось грають хлопці. Я більш любила, коли йдуть спільні ігри. — Жінки в культурному менеджменті
	— Юлія Федів

	З початку просто, а потім стає все складніше і чим далі ти просуваєшся, тим вищою треба брати висоту . І пригадую, як я любила тренуватися вдома, для того, щоб показати кращий результат вже потім, в школі, коли ми будемо вже грати з усіма. — Жінки в музиці
	— Оксана Линів

	Я відчувала себе більш спокійною і захищеною, коли я грала сама. Ну, зрозуміло: немає конкурентів, ти нікому не програєш, ти можеш просто виграти сам у себе і зупинити гру там, де тобі комфортно зупинитися. — Жінки в театрі
	— Тамара Трунова

	Але чомусь було страшенно важливо вигравати. Ну, не тільки в резинки, а в будь-які ігри важливо вигравати, хоча з віком я зрозуміла, що важливо вигравати не всім. І мене це здивувало. — Жінки в кіно
	— Ірина Цілик

	Фразу: «Ти ж дівчинка» ми чули дуже часто, з першого класу і часто її промовляла вчителька фізкультури, зокрема коли я намагалася насвистіти якусь мелодію, щоб було веселіше всім займатися, викладачка фізкультури зробила мені зауваження в дуже такій гострій формі, обізвала мене і сказала, що дівчатка не свистять, так роблять тільки зеки. — Жінки в культурній журналістиці, критиці та дослідженнях
	— Віра Балдинюк

	Дівчинка повинна бути чемною, слухняною, стриманою, чистенькою. І ці речі мене обурювали тоді в дитинстві, бо я не хотіла бути стриманою, чистенькою і чемною. — Жінки в літературі
	— Софія Андрухович

	Можливість виразити свою позицію, свою точку зору нічим не обмежена. Сучасне мистецтво — нічим. Я можу це робити в будь-якій формі. Мене це підкупило, вразило і я зрозуміла, що хочу цим займатися. — Жінки у візуальному мистецтві
	— Аліна Клейтман

Цитати про фільм

	Багатьом із нас, жінок, доводиться самотужки боротися зі знеціненням, подвійними стандартами та всеможливими професійними і особистими викликами. Завдяки премії жінки культури отримують належну оцінку своїх досягнення і виразну підтримку. Це важливо тому, що багатьох неймовірних жінок дотепер не пускають в чоловічі клуби престижу і успіху, а їхні здобутки залишаються невидимими в публічному полі. — Про премію UN Women in Arts
	— Надія Парфан

	«Жінки, що грають в ігри» – це колективний портрет семи надзвичайних жінок української культури. Ідея фільму прийшла до мене зі світу дитинства. В дитинстві всі ми спочатку були просто дітьми, і лише в певний момент стали дівчатками/хлопчиками. З одного боку, цей поділ був нав’язаний ззовні – штучно і несправедливо. З іншого боку, дівчатка – це окрема субкультура і свій таємничий світ, в якому відбувалось багато магії. У фільмі «Жінки, що грають в ігри» я пропоную повернутися в цей світ і згадати дитяче відчуття гри.
	— Надія Парфан

	Жіноча гра – метафізична. Тут може бути якесь сестринство. І має бути. Відсутня жорстка конкуренція, як у чоловічих іграх, де є очевидний виграш. Передусім ідеться про змагання із собою. А також із синдромом самозванки. Яку висоту сама собі поставиш і чи наважишся стрибнути. А за нею йде наступна, і так безкінечно. Самотня гра, як не парадоксально. Усі ми, жінки в культури, теж трохи одинакуваті.
	— Надія Парфан

	Назва стрічки — це парафраза теорії голландського культуролога Йогана Хейзінги про homo ludens (людину, що грає). Хейзінга каже, що вся культура походить з ігрової природи людини, а сама здатність до гри є невід’ємною рисою людини як виду. До речі, тварини також грають в ігри! Різниця лише в тому, що в дитячому віці ми граємо в резинки чи квадрат, а в дорослому — в мистецьку кар’єру, самореалізацію, успіх.
	— Надія Парфан

	Наших героїнь вирізняє те, що вони однаково добре вміють перемагати і помилятися. Ці жінки зробили свій екзистенційний вибір і обрали мистецтво як шлях — з усім, що трапиться по дорозі. Я побачила їх абсолютно досконалими і прекрасними в тому стані, в якому вони є сьогодні. А в той же час мене вразила сильна самокритичність, яка властива більшості героїнь. Цим жінкам потрібно частіше нагадувати про те, які вони круті, і давати їм більше приводів пишатися собою.
	— Надія Парфан

	Це була радикальна ідея – взяти потужних діячок культури і грати з ними в резинки. Звучить божевільно. Були сумніви. Чи не посилимо стереотипи, замість боротися з ними? Допомогли біографії героїнь. Перше, що питала – у що грали в дитинстві. Почалися такі цікаві історії, що про це може бути окрема стрічка. Це стало вирішальним аргументом.
	— Надія Парфан

	Цей фільм варто побачити вже хоча б тому, що його героїнями є сім найкрутіших жінок в українській культурі сьогодні. У майбутньому про нашу епоху будуть судити за їхніми творами. А ще це фільм, який пропонує подивитися на так званий «успіх» з точки зору дитячої гри. Усі ми колись були дітьми, а потім виросли — і продовжили грати в дорослі ігри. Іноді варто нагадати собі, що все це насправді гра — і не забути трохи повеселитися.
	— Надія Парфан