Заливаха Опанас Іванович
Опана́с Іва́нович Залива́ха (* 26 листопада 1925, с. Гусинка, Куп'янський район — † 24 квітня 2007, Івано-Франківськ) — український живописець, член Клубу творчої молоді (1960—1964), відомий шістдесятник.
| Опанас Заливаха | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.Ідеї живопису пов'язані з ідеями архітектури, зокрема, ідеями української архітектури або архітектури в Україні. Крім того, що кожна галузь мистецтва має свою, тільки їй властиву сферу діяльності, вони ще й тісно пов'язані між собою. У цьому разі цікаві приклади дає Японія, їхнє розуміння філософії та мистецтва Заходу й сам факт появи нових форм архітектури й узагалі проникнення ідей інших народів в японський ґрунт. На мою думку, ця риса й привела японців на такий рівень розвитку, на якому вони перебувають зараз серед народів світу. Зверніть увагу на Японію, на багатопланову культуру її, традиції й новаторство[1]. — з листа до Алли Горської від 30 листопада 1966 р. |
Мистецтво – багатогранне. [...] Але більш вищий ступінь – це школа Бойчука, школа сучасного національного і соціального мистецтва. Окрім бандуристів, ми вже маємо і симфоністів. Ставити питання або-або є безглуздя. Мусить бути багатство і різноманітність, взаємне розуміння єдиний напрямок плюс висока європейська культура художника-теоретика. Я хочу, щоб цей задум, який вже маєте, був здійснений в натурі. Бути технічним помічником я не можу, для цього не маю часу. (Коли я знав, що не маєте грошей за цю роботу, я був згідний кинути все, щоб втілити цей задум, а коли платять непогані гроші, то технічних виконавців бригада може найняти)[2]. — з листа до Алли Горської, прибл. 1965 р. |
Один філософ колись сказав, що якби дати дітям зброю, то людство, мабуть, вже давно не було б. Будемо дорослими, щоб не було сумно[3]. — з листа до Алли Горської, прибл. 1965 р. |
Основа справжнього мистецького твору великого лету полягає в сакральності, колись-бо так було, навіть митець молився і постився перед початком творчого акту. А Пікассо каже – коли я беру пензля до рук, то ще не знаю, що створю. Мудрець сказав одного разу: все можна взяти від чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, не спасає, а губить. А Сікейрос не послідовний у своїх уподобаннях, дещо змішує різні площини й тому впадає у власні протиріччя. Але то, мабуть, хвороба часу[4]. — з листа до Алли Горської від 26 лютого 1968 р. |
Хочу трохи висловитися з приводу Вашого тлумачення кольору. «Колір – зміст, душа, історія народу...». Це, пробачте, абсурд. Це зрозуміло буде, коли Ви звернетеся до історії кольору, й не тільки як «філософської категорії», а взагалі від Адама... Колір черепків бронзового віку, посуду, вишивок і т.д. VII, X, XII, XIV, XVII, XX століть невже скаже вам щось про «душу, історію народу»? [...] Я просто наведу Вам приклад. На Буковині поширений ритм сполучень чорного, червоного й зеленого, у масштабності 1:1, на Волині зовсім інші сполучення й інших кольорів, у різних пропорціях, таких прикладів можна навести досить, щоб Ви переконалися, що колір не є «зміст і душа» і т.д. Наш народ створив прекрасні зразки декоративно-прикладного мистецтва. Потім нашим предкам прищеплено християнство з його новими мистецькими формами. Получилося, таким чином, щось подібне на дві течії, з одного боку, інерція мистецтва дохристиянської доби – символи, ієрогліфи і т.д. (вишивка, орнаментика, різьба і т. д.) і мистецтво світське – культове, його розгалуження. Бойчук спирався в більшій мірі на останнє. Ви, як я розумію, опираєтеся на народне, тобто мистецтво символів. Вірніше буде, що наслідуєте його. Таким чином, Бойчук був більший діалектик, тобто був дійсним діалектиком, а краще сказати, що він був просто послідовним у своїх пошуках. Це можуть засвідчити мексиканські монументальні твори останніх років[5]. — з листа до Алли Горської від 30 листопада 1966 р. |
Ще і в Шевченка зазначено – коли в своїй хаті своя правда, і сила, і воля. А для монументального мистецтва властива символіка. Простежте єгипетське, індійське, китайське та інших народів монументальне мистецтво. Ви переконаєтесь, що в основі всього лежить філософсько-естетичне осмислення в символах себе і свого місця у Всесвіті. Греки, стародавні, мали свою міфологію, свій епос. На його основі і побудували своє монументальне мистецтво[6]. — з листа до Алли Горської від 26 лютого 1968 р. |
Про Опанаса Заливаху
ред.Кривавий птах, |
|||||
| — Алла Горська |
Примітки
ред.- ↑ Листи, 2013, с. 103
- ↑ Листи, 2013, с. 94
- ↑ Листи, 2013, с. 95
- ↑ Листи, 2013, с. 119
- ↑ Листи, 2013, с. 100
- ↑ Листи, 2013, с. 120
- ↑ Листи, 2013, с. 91
- ↑ Листи, 2013, с. 86
Джерела
ред.- Життєпис мовою листів. [Алла Горська] Упоряд. Людмила Огнєва. — Донецьк: Музей “Смолоскип”, 2013. — 518 с.
