Заручники душі
«Заручники душі» — роман французької письменниці Жанни Бенамер про життя після війни.
Цитати з роману
ред.Спустошення поступово мине, вона переконана. Бо є птахи, які беруть на крила усі страждання. Є й дерева, які пропускають крізь себе, аж до кінчиків листя, людське горе. Є струмочки, що омивають камені кришталево чистою водою і приносять радість тілам дітей. Вона всіма силами намагається у це повірити[1]. |
Вона прислала йому листа. Він знає, що слова у ньому, якими б вони не були, — тепер непотрібні[1]. |
Цитати про роман
ред.«Заручники душі» – історія про те, як довго і важко дається наука життя в умовах свободи. Етьєн повертається до своїх витоків: у село, де минуло його дитинство, до втомленої безнастанним очікуванням матері, яка виростила його без батька. Тут на нього чекає вірний друг Енцо, столяр-червонодеревець, який у вільний час полюбляє грати на віолончелі й літати на параплані[2]. |
|||||
— Віктор Мотрук |
— Віктор Мотрук |
Тема чекання червоною ниткою проходить через увесь твір: очікування тих, хто поїхав кудись дуже далеко, як-от Етьєн, котрий постійно мандрує, бо такий його фах, або як його батько Луї – мореплавець, для котрого мандри є уподобанням. Рідним, що залишилися вдома, доводиться їх чекати, відчуваючи пригніченість, тривогу і сум’яття[2]. |
|||||
— Віктор Мотрук |
Примітки
ред.