Зимовець Віталій Андрійович

Віталій Андрійович Зимовець (3 червня 1939, Остер, Чернігівська область, УРСР — 9 листопада 2018, Київ, Україна) — радянський і український кінооператор. Заслужений діяч мистецтв України (2003). Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2016).

Зимовець Віталій Андрійович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Працювали в селах Красногорівка та Білоцерківка на трасі Київ—Полтава. І от після перегляду першого відзнятого матеріалу був повний шок! Тоді Параджанов сказав: «Ну нарешті я побачив Україну, а не Карпати! Така краса...» — про зйомки легендарного фільму «Пропала грамота»  Загублена і знайдена (27 вересня 2012 року)

««Уже на першій зйомці Льоня упав з коня і зламав ногу, але якісь його репліки лишилися. Бикова замінив Володя Глухий, актор львівського театру ім. Заньковецької... Узагалі акторський склад підібрався напрочуд вдалий. Іван Миколайчук — козак Василь (головна роль). Федір Стригун, крім Андрія, зіграв ще пару епізодичних ролей. Михайлу Голубовичу випало відтворити більше образів: Злого чоловіка (той, що наймав Дивного чоловіка), корчмаря, главаря в пеклі». — про Леоніда Бикова, який мав грати Дивного чоловіка Загублена і знайдена (27 вересня 2012 року)

«Наприкінці червня 1991 року ми з другим режисером Сергієм Омельчуком поїхали обирати натуру для фільму «Козаки йдуть!». Поїхали на річку Псел, у Красногорівку. Незважаючи на антиалкогольний закон, знайшли пляшку горілки, сіли на березі річки, де знімали сцени з «Пропалої грамоти»... Там же зустріли чабана Івана, який iще за часів зйомок фільму пас отари, розговорилися. Він і каже: «Знаю, що Іван помер. А як Борис, який із шаблею ходив?» А Боря Івченко весь час під час зйомок шаблю носив. То я пообіцяв йому передати привіт від чабана Івана. Це було 28 червня, десь п’ята година вечора. Коли ж наступного дня приїхав додому, жінка мені повідомила, що в той час Боря помер. Коли Борис Савченко був головою Спілки кінематографістів України, я йому казав: «Івченко зняв два прекрасні фільми — «Анничка» і «Пропала грамота», і ні звання, навіть могили своєї не має — до батька підхоронили. Дайте хоч цій картині премію!» Але що вже казати...» — про підготовку до зйомок фільму «Пропала грамота» Загублена і знайдена (27 вересня 2012 року)

«У «Пропалій грамоті» розрахунок був на народну картину, плоскісне зображення, там мало глибинних мізансцен. Над костюмами працювала Алла Шестеренко. Нам пощастило, що пару костюмів тих часів ми отримали напрокат від Полтавського музею. Художником–постановником був Михайло Раковський, який, зокрема, «зробив» зачароване, але у тієї природи не український характер. І ось, шукаючи в черговий раз локацію, ми зупинилися за кількасот метрів від Псла і побачили озеро з двома сухими вербами. Тоді з нами був другий режисер Боря Савченко і художник Михайло Раковський. Я зупинився: «А можна тут ходити? І чи дерев зо п’ять ще можна сюди посадити?» — «Можна, — відказує Раковський. — Ми відкачуємо воду, садимо дерева, ставимо поміст, а потім знову закачуємо воду». А сцену в пеклі знімали під час неймовірної спеки, і проблемою було, що плив грим. Крім того, під час проявки трішки запороли матеріал, і мені довелося кинути зйомки і мчатися в Київ. На щастя, вдалося врятувати, й у результаті епізод вийшов такий барвистий і красивий». — про склад команди, що знімала фільм «Пропала грамота» Загублена і знайдена (27 вересня 2012 року)