Кальнофойський Атанасій

Атана́сій (Афана́сій) Кальнофо́йський (кінець XVI століття — після 1646) — соборний чернець Києво-Печерської лаври, український письменник XVII століття, церковний і культурний діяч. Автор книги «Тератургіма» (1638), в якій зроблено спробу пов'язати тодішнє богослов'я і подвижництво у Святих Печерах Києва з традицією старої Русі. Книга видана польською мовою.

Атанасій Кальнофойський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Титульна сторінка праці Атанасія Кальнофойського «Тератургіма», 1638 рік.

З книги «Тератургима, або чуда», 1638 р.

Пальмове дерево тим пишніше зародить, чим нижче великими тягарями змуситься схиляти до землі зрослі угору гілки свої.

Винні ягоди ніколи б із себе лікеру свого не видали б без доброго поту тих, що працюють.

Не дозволяє масна земля із середини себе легко комусь добути собі плодів. Також і саме любе небо купуємо працею.

Роксолянія на своє багата.

Хто ж не впише в календаря пам'яті добродійств наших? Тільки невдячник.

Рекомендація до пістрявості мови там буває потрібна, де неабиякій та бридкій вельмі почварі недаремно надається гарна оздоба. Правда в пристойній іпостасі любується.

Правди торована дорога іде.

І той є брехуном, котрий товари своєї хитрості, несправедливості й неправди хоче утвердити і особливу надає їм одежу та й звідкілясь інде узятими рум’янами їх рум’янить.

Мисливець голої трутизни ніколи не подасть, а примітку докладає зверху, прикрасивши, усередині ж плюгавим начинивши гадом.

Життя людське віком звемо, час тисячі літ віком розуміємо, також біг теперішнього життя і майбутнього віком називаємо — так звемо часове коло, котре з поданими речами вічності перетягується.

Не дбаючи про мирську воду, розбійників не боїшся, смієшся із гніву Нептунового і з хвиль, що здіймаються подібно горам, для тих достатків, котрі залишити мусиш, о людино!

Ближче для душі твоєї мати невидимий збір та пожиток, котрого міль не псує, злодій не краде, ані ржа не з’їла до дірок.

Справді, о роксолянине, добре дочасно так приготуватися туди, де доведеться навіки мешкати, туди маєтності свої пересилати і збирати, щоб ми від голоду, позбавлені ласки Божої, потім мізерно не конали.

Тих, що в землі лежать, хто кількість, пильно підраховуючи, полічить?

Чи є щось таке тяжке, чого б не допомогла любов Божа побожній людині двигати. Сам Бог мовить: «Тягар мій легкий і ярмо моє солодке!»

З’єднав Бог і дочки те Темряви зламати Не можуть, як і ворог лютий доконати.

Речі Богині ніхто не погромить, Божих садів і у думці не зломить.

Звіддя не бійся — залишаться цноти, Славу оновить твою трубач злотий!

Подячне місце в подячнім завше часі.

Квіт хоче здобити інші квіти.

Нерівні народжуємося, а рівні вмираємо.

Так це буває: добрий вмирає, недовго живши, Злий же немало жив був, тривало, зла не збридивши.

Зло, що триває, смерть не вбиває, добре я звідав.

Ним при ньому ви жили, так само він вами, А помер, то він живе своїми ділами.

Буває часто: кого затираєм, Йому широкі відтак відчиняєм Одвічні брами слави.

Знайте: буде все добре йти у того, Котрий шлях має добрий, а вдома ще й Бога!

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7