Русь
Русь — назва історичного регіону в Східній Європі. У XI — XIII століттях позначала так звану «Руську землю» довкола Києва, Чернігова і Переяслава, що була осердям середньовічної держави Київська Русь.
Цитати
ред.| — Себастіян Кленович, поет Речі Посполитої («Роксоланія», 1584) |
Насправді «Мала» Русь за своїм статусом була старшою і вищою.Це відповідало грецькій (візантійській) традиції називати «малими» первинне ядро Церкви чи держави, а «великими» - землі, на які ці Церква чи держава згодом поширилися.[2] |
|||||
| — Ярослав Грицак |
«Русь» — це державне поняття, а не етнічне. |
|||||
| — Пантелеймон Ковалів, мовознавець[3] |
«Русь» — це переважно назва традиційної спільноти, «Україна» — переважно назва модерного суспільства. У тому сенсі творення України було потрійним: із народу - у націю, із традиційного суспільства — у модерне, з Русі — в Україну.[4] |
|||||
| — Ярослав Грицак |
Українська династія занесла з півдня на північ і свою державну назву Русь, а спільність держави зробила цю назву спільною для півночі й півдня вже в давнину — це була тільки державна назва, до того, можливо, й не своя, політичний термін спільний спочатку на Сході для півдня й півночі, але головно для півдня, а не термін якоїсь племінної чи мовної спільноти. |
|||||
| — Іван Огієнко[3] |
Україна — це та Русь, яка залишилась удома. |
|||||
Украина — это та Русь, которая осталась дома. | |||||
| — Валерія Новодворська[5] |
Суздалець, москвин, смолянин — були руськими за тими ознаками, які служили органами їх поєднаності разом: за походженням, за вірою, за книжною мовою та об’єднаною з нею освіченістю; киянин же, волинець, червонорус були руськими за своєю місцевістю, за особливостями свого народного, громадського та домашнього побуту, за вдачею та звичаями. |
|||||
Суздалецъ, Москвичь, Смолянинъ — были русскіе по тѣмъ признакамъ, которые служили органами ихъ соединительности вмѣстѣ: по происхожденію, по вѣрѣ, по книжвому языку и соединенной съ нимъ образованности; Кіевлянинъ, Волыненъ, Червонорусъ — были Русскіе по своей мѣстности, по особенностямъ своего народнаго, общественнаго и домашняго быта, по нравамъ и обычаямъ. | |||||
| — М. Костомаров[6] |
| — Семен Багдасаров |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — С. 36.
- ↑ Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 30
- ↑ а б Фаріон, 2015, с. 189
- ↑ Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 40
- ↑ О национальной подлости великороссов
- ↑ Костомаров Н. Две русские народности // Основа. — СПб., 1861. — №3. — С. 33-80.
- ↑ НВ. Цитата дня. 2 Жовтня, 2015
Джерела
ред.- Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4
- Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3