Кальнофойський Атанасій

чернець Києво-Печерської лаври, письменник XVII століття, церковний і культурний діяч

Атана́сій (Афана́сій) Кальнофо́йський (кінець XVI століття — після 1646) — соборний чернець Києво-Печерської лаври, український письменник XVII століття, церковний і культурний діяч. Автор книги «Тератургіма» (1638), в якій зроблено спробу пов'язати тодішнє богослов'я і подвижництво у Святих Печерах Києва з традицією старої Русі. Книга видана польською мовою.

Атанасій Кальнофойський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
 
Титульна сторінка праці Атанасія Кальнофойського «Тератургіма», 1638 рік.

З книги «Тератургима, або чуда», 1638 р.

ред.
  •  

Пальмове дерево тим пишніше зародить, чим нижче великими тягарями змуситься схиляти до землі зрослі угору гілки свої[1].

  •  

Винні ягоди ніколи б із себе лікеру свого не видали б без доброго поту тих, що працюють[1].

  •  

Не дозволяє масна земля із середини себе легко комусь добути собі плодів. Також і саме любе небо купуємо працею[1].

  •  

Роксолянія на своє багата[1].

  •  

Хто ж не впише в календаря пам'яті добродійств наших? Тільки невдячник[1].

  •  

Рекомендація до пістрявості мови там буває потрібна, де неабиякій та бридкій вельмі почварі недаремно надається гарна оздоба. Правда в пристойній іпостасі любується[1].

  •  

Правди торована дорога іде[1].

  •  

І той є брехуном, котрий товари своєї хитрості, несправедливості й неправди хоче утвердити і особливу надає їм одежу та й звідкілясь інде узятими рум’янами їх рум’янить[2].

  •  

Мисливець голої трутизни ніколи не подасть, а примітку докладає зверху, прикрасивши, усередині ж плюгавим начинивши гадом[2].

  •  

Життя людське віком звемо, час тисячі літ віком розуміємо, також біг теперішнього життя і майбутнього віком називаємо — так звемо часове коло, котре з поданими речами вічності перетягується[2].

  •  

Не дбаючи про мирську воду, розбійників не боїшся, смієшся із гніву Нептунового і з хвиль, що здіймаються подібно горам, для тих достатків, котрі залишити мусиш, о людино[2]!

  •  

Ближче для душі твоєї мати невидимий збір та пожиток, котрого міль не псує, злодій не краде, ані ржа не з’їла до дірок[2].

  •  

Справді, о роксолянине, добре дочасно так приготуватися туди, де доведеться навіки мешкати, туди маєтності свої пересилати і збирати, щоб ми від голоду, позбавлені ласки Божої, потім мізерно не конали[2].

  •  

Тих, що в землі лежать, хто кількість, пильно підраховуючи, полічить[2]?

  •  

Чи є щось таке тяжке, чого б не допомогла любов Божа побожній людині двигати. Сам Бог мовить: «Тягар мій легкий і ярмо моє солодке![2]»

  •  

З’єднав Бог і дочки те Темряви зламати
Не можуть, як і ворог лютий доконати[2].

  •  

Речі Богині ніхто не погромить,
Божих садів і у думці не зломить[2].

  •  

Звіддя не бійся — залишаться цноти,
Славу оновить твою трубач злотий[3]!

  •  

Подячне місце в подячнім завше часі[3].

  •  

Квіт хоче здобити інші квіти[3].

  •  

Нерівні народжуємося, а рівні вмираємо[3].

  •  

Так це буває: добрий вмирає, недовго живши,
Злий же немало жив був, тривало, зла не збридивши[3].

  •  

Зло, що триває, смерть не вбиває, добре я звідав[3].

  •  

Ним при ньому ви жили, так само він вами,
А помер, то він живе своїми ділами[3].

  •  

Буває часто: кого затираєм,
Йому широкі відтак відчиняєм
Одвічні брами слави[3].

  •  

Знайте: буде все добре йти у того,
Котрий шлях має добрий, а вдома ще й Бога[3]!

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7