Карл фон Габсбург

Карл фон Габсбурґ або Карл Габсбурґ-Лотаринзький (11 січня 1961, Штарнберг, Баварія, Німеччина) — австрійський політик і журналіст, нинішній голова Дому Габсбурґ-Лотаринґен, президент Асоціації національних комітетів Блакитного щита (міжнародна організація, що займається захистом культурної спадщини, якій загрожують війни і природні катастрофи).

Карл фон Габсбург

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Син Отто фон Габсбурга та принцеси Регіни Саксонсько-Майнінгенської, онук останнього Австро-Угорського імператора Карла I.

Цитати

Враховуючи, як росія постійно повторювала, що Україна — не нація, а штучне утворення, досить іронічно, що ця ситуація довела, якщо взагалі це треба було доводити, що Україна — дійсно нація. Безсумнівно, українці — європейська нація. Я думаю, що між націоналізмом і патріотизмом є принципова різниця. Це два різні поняття, і люди помиляються, плутаючи їх. Насправді патріотизм є повною протилежністю націоналізму. Націоналізм — це раціональне сприйняття, згідно з яким ви вищі за свого сусіда, і тому ви повинні домінувати над ними. Цей абсолютно дурнуватий погляд приніс нам війни протягом останніх 200 років.

Для путіна українці не менш небезпечні, ніж НАТО. І це просто неймовірно, як ситуація змінилася. Уявляю, що він очікував швидкого успіху в Україні, бо інакше він не пішов би на той ризик, на який пішов.

Думка про те, що Україна потребує денацифікації, просто абсурдна. В Україні регулярні демократичні вибори. А ще президент-єврей. Враховуючи його попередню професійну кар’єру, ніхто не очікував, що він стане іконою українського опору. А він став.

Єдине лише, що працює в переговорах з диктаторами, такими як путін, — це те, що їм слід показати конкретну червону лінію, яку вони не можуть переступити. Дуже складно передбачити, як це можна реалізувати, адже росія — ядерна держава. росія все ж велика країна, але в неї дуже слабка економіка. Окрім ядерної енергетики та досить сильної армії, їй не особливо є на що розраховувати.

Єдине, що ми отримали від росіян, — фальшиві обіцянки та брехня. Це дуже ускладнює перспективу переговорів.

ЄС не ґрунтувався на ідеї просто створити великий супермаркет. Ситуація полягала в тому, що після Другої світової війни виникла очевидна потреба в політичній домовленості, яка зробила б війну в Європі немислимою, на той час зокрема між Францією та Німеччиною. Засновникам йшлося саме про це. Звичайно, вони не могли почати з союзу, заснованого на спільній безпеці, через безпосередню участь Німеччини. Тому пріоритетом були економічні аспекти — якщо ми створимо об’єднану економіку, то далі підуть політика та безпека.

Історично, і з часів Французької революції — дух націоналізму нас вів від однієї війни до іншої. Звичайно, націоналісти завжди знаходять виправдання для того, що вони роблять. Щоразу я думаю про купку австрійських інтелектуалів, які поїхали як міжнародні спостерігачі до Криму, не маючи ні найменшого уявлення про те, що таке професійне спостереження за виборами, просто щоб створити довіру до сміховинного референдуму, який там відбувався — і все це лише для того, щоб відчути себе важливими. Для мене це було не просто несерйозно, а жалюгідно.

Китай і росія разом стикаються із західним світом, який складається зі США та Європи. І, можливо, таким чином ми повертаємося до двополюсного світу. Я завжди намагаюся про це пам’ятати, попри небезпеку прийняти аргументи, що виправдовують росію, про нібито оточення її НАТО та інші форми переведення стрілок. Ми говоримо про конфлікт систем цінностей. Одна з систем цінностей полягає у створенні можливостей для захисту індивідуальної свободи, вільної від пригнічення, соціального шантажу та інших соціальних проблем, які ми бачимо в Китаї чи росії. Тож фактично ми маємо конфлікт двох систем цінностей.

Ми вже маємо історичні приклади — всі ми бачили неймовірні обіцянки Будапештського меморандуму 1996 року, в якому росія гарантувала повагу до українських кордонів. А що було далі? росія забула про цей меморандум, щойно їй це стало незручно. росія сприймає чесність як слабкість. І через це переговори абсурдні. Я б хотів запропонувати якийсь вихід, але я просто не бачу його. А ті, хто робили прогнози на початку війни, помилялися.

Мій батько завжди говорив: що далі ми розширюємо кордон Європейського Союзу, то надійнішою буде безпека всередині ЄС. Звісно, у нас буде успішна економіка, і вона працюватиме на всіх громадян. Але якщо є безпечна територія, в якій ця економіка може розвиватися, це ще краще для економіки.

Ми всі критично спостерігали за тим, що відбувається в росії. Вбивство Нємцова, отруєння та ув’язнення Навального — це все явні ознаки того, що тут не йдеться про владу, яка відповідає західним стандартам, будь-яким людським гуманітарним стандартам! путін розглядає будь-які моральні стандарти як слабкість, яку потрібно використовувати.

Нам потрібно виховувати патріотизм, щоб подолати націоналізм. Ми повинні прагнути до цієї патріотичної європейської ідентичності, яка є багатошаровою. Звичайно, я дуже сильно ідентифікую себе як центральноєвропейця, і, звісно, моя центральноєвропейська ідентичність зараз зміцнюється, після вторгнення в Україну. Це тому, що Україна завжди була історичною частиною Центральної Європи. Це місце, де співіснувало так багато культурних прошарків та різних мов, і це призвело до унікального розквіту творчості.

НАТО — це інституція, до якої можуть приєднатися певні країни, які мають специфічні потреби у плані безпеки, якщо захочуть це зробити. НАТО саме по собі не анексує інших. Ситуація в Україні чітко показує, що необхідно мати захищену територію, тож цілком зрозуміло, що Україна каже «ми хотіли б бути частиною безпекового утворення, яке подбало б про наші потреби».

Ніхто не передбачав, що український народ буде чинити опір з такою відвагою і рішучістю, насамперед цього не передбачали росіяни.

Патріотизм — це позитивна емоція любові до своєї власної території. Вона не має узгоджуватися з кордонами, адже ви можете бути палким патріотом Харкова, Києва, Львова, Відня, Подерсдорфа тощо, а також бути патріотом країни, в якій живете, чи району, в якому живете. Я вважаю себе типовим європейським патріотом, але це не заважає мені водночас бути австрійцем.

Реальним рішенням було б впливати на ту сторону політичного спектра в росії, яка зацікавлена в тривалій війні. Проблема в тому, що росія встановила повну владу над потоком інформації, щоб контролювати всіх, хто говорить правду про так звану «спеціальну військову операцію». Це дуже по-орвеллівськи, цілком як в Орвелла в «1984» — коли окремі слова просто заборонені. Якщо в росії використати слово «війна», можна отримати 15 років ув’язнення. Це просто неймовірно.

росія завжди чітко заявляла, що хоче подолати розрив між своїми територіями та окупованими територіями як на Півночі, так і на Півдні. І всі ми знаємо, що НАТО стоїть на заваді. Якщо росія досягне успіху в Україні, вона може відчувати, що може відхопити собі ще шматок!

Стратегічна зброя потенційно може призвести до кінця світу, і я не думаю, що путін настільки божевільний, щоб її використовувати. Але це залишає відкритим питання про застосування тактичної ядерної зброї. Я не знаю, як би на це відреагував Захід.

У нас була російська окупація на сході України, в Криму, і все це було абсолютно незаконно, з порушенням будь-яких міжнародних законів і договорів, які були підписані. А люди все ще думали, що найкращий вихід — заспокоїти кремлівського тирана.

Я думаю, Австрії час зрозуміти, що на двох стільцях всидіти не вийде. Країна має обрати, чого вона хоче. Австрія хоче користуватися економічними вигодами відносин з росією і водночас бути нейтральним спостерігачем. Якийсь час це досить непогано виходило, але в умовах відкритої війни це неприпустимо. Тому Австрія має зайняти позицію, і, звичайно, я хотів би, щоб вона була на боці європейських цінностей.

Я завжди дивуюся, коли знаходжу вулицю імені Василя Вишиваного — це його українське ім’я. З іншого боку, коли я дивлюся на політику свого батька — він завжди наголошував, що Європа більша за Європейський Союз, і що Україна є частиною Європи. Пам’ятаю, як його жахала залізна завіса, що розколола Європу. Я думаю, що в багатьох частинах України немає відчуття перебування на східному кордоні, тому що ви перебуваєте в Центральній Європі. Цей дух там дуже сильний. Це, звичайно, наша спільна історія, і вона виховала в нас це почуття.

Якщо ми усвідомлюємо, що ЄС є функціонуючим проєктом миру, ми повинні залучити країни, які перебувають у небезпеці. І надаючи їм безпечний притулок, ми також виконуємо економічну місію Союзу. ЄС був надзвичайно успішним протягом десятиліття, і я дуже сподіваюся, що це триватиме й далі.

Я типова дитина холодної війни, коли був двополюсний світ. У ньому було протистояння між НАТО і Варшавським договором, і це було в основному реальністю нашого повсякденного життя, тоді розпад Радянського Союзу призвів до повного монополярного світу, в якому домінували США. Ми побачили, як обрали дуже дивного американського президента, який вирішив поширити американський вплив на весь світ. Зараз світ переходить до більш багатополярного ладу, коли багато регіональних держав набувають впливу у своєму конкретному регіоні. Я говорю про Туреччину чи Індію, чи Іран чи такі країни, які мають сильний регіональний вплив.