Кетлін Хіґґінс

американська професорка філософії

Кетлін Мері Хіґґінс (англ. Kathleen Higgins, нар. 1954) — американська професорка філософії Техаського університету в Остіні, де викладає понад тридцять років[1] . Її спеціалізація — естетика, філософія музики, континентальна філософія ХІХ та ХХ століть та філософія емоцій.

Кетлін Хіґґінс

ЦитатиРедагувати

  •  

Ідея постправди повинна шокувати вчених і філософів. Вони мають стати на захист правди, коли люди, наділені владою, ігнорують наукові факти чи трактують їх лишень як предмет віри. Науковці повинні нагадувати суспільству про важливість соціальної місії науки і надавати йому достовірну інформацію, яка має бути основою публічної політики. Й вони повинні підтверджувати інтелектуальні чесноти, які так ефективно працюють в науці: критичне мислення, постійний пошук і ревізію переконань та вірувань на підставі фактів[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

Коли політичні лідери не докладають зусиль, щоб переконатися, що їхні «факти» перевірятиме громадськість, можна зробити висновок, що вони ведуть себе з нею зверхньо і безцеремонно. Право брехати вони вважають фактом особливо тоді, коли брехня прозора. Багато хто з виборців не звертає увагу на зверхність щодо них, адже вважає, що їх улюблений кандидат має хороші наміри і навмисно їх не підведе[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

На думку Ніцше, не існує моральних фактів, а є лише моральні інтерпретації. Це спростовує тезу, що судження про мораль безумовно правдиві, утім ще не означає, що істини як такої взагалі не існує. Навіть коли філософ каже, що наші істини співмірні з «незаперечними помилками», він вказує на перебільшену чіткість абстракцій, які порівнює з емпіричною дійсністю[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

Навіть така раціональна система, як філософія Іммануїла Канта, містить досить обґрунтоване твердження про те, що ми ніколи не зможемо збагнути, чим є речі самі по собі, тобто незалежно від того, як вони постають у свідомості суб’єкта. Це – релятивістська позиція. З неї випливає, що те, що ми, люди, вважаємо істинним у світі, відрізняється від того, що є істинним, наприклад, для мухи. Ентомологи охоче з цим погодяться[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

Слово «постправда» означає відверту брехню, яка в суспільстві стала буденною практикою і свідчить про те, що політики можуть брехати безкарно. Це відрізняється від кліше, що всі політики брешуть і дають обіцянки, які не збираються виконувати. Адже навіть у цьому випадку визнання своєї неправоти потребує певної чесності. У постправдивому світі навіть це очікування більше не діє[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

Те, що суспільство не обурюється у відповідь на заперечення політиками наукового консенсусу щодо глобального потепління, є лише частиною ширшої проблеми. Твердження «не мороч мені голову фактами» перестали сприймати як щось обурливе. Тепер воно перетворилось на політичну позицію. Так було далеко не завжди: коли колишнього американського президента Річарда Ніксона спіймали на брехні, суспільство вибухнуло обуренням[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

  •  

Толерантність громадської думки до неправдивих, бездоказових і безпардонних тверджень, а також до відвертого заперечення фактів, стала напрочуд високою. Повторення банальностей стало суттю політичних дискусій, а серйозне зацікавлення важливими питанням тепер сприймають як прикмету зануд[2]. — «Наука проти постправди» (Post-truth: a guide for the perplexed//Nature, 28.11.2016)

ПриміткиРедагувати