Козачинський Мануїл

Мануїл Козачинський (чернече ім'я — Михаїл; 1699–1755) — український педагог, письменник, драматург. Один з фундаторів середньої й вищої школи в Сербії. Писав українською, польською, латинською й словеноруською мовами.

Козачинський Мануїл

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Із драми «Про смерть останнього сербського царя Уроша П'ятого», 1733 р.

Хто й коли без мудрості переможцем буде? Також без учення хто торжество здобуде?

Без учення цілий світ буде потемнілий І без нього день ясний стане спохмурнілий.

Вчення, знайте, милують і царі, і князі, Хочуть не дурними буть у такому разі.

Так, марнотно зникнуть всі і на пси зведуться Люди злії, котрії в світі проклянуться.

Є про тих, що знищують, вчення святобливе: Ті своє народження мали нещасливе.

Доки будете сліпі в неуцтві ви жити, Спотикатись навмання, в мороці ходити?

Подивіться, вас молю, у чужих народів Плід стократний видають вчення огороди, А хто вам забороняє врожаї збирати? Хіба нехіть у трудах вченість добувати.

Як без крил птахам, бува, годі полетіти, Так і людям без наук також не прожити.

Всі пориви вчених сам Бог нагороджає, А бажання глупаків легко розтопляє.

Мудротою ти подбай розум збагатити, А читанням зможеш ти ум свій просвітити. Не тікай од мудроти, матимеш підмогу, Будеш прагнуть, то вона виведе в дорогу.

Станеш ти благословен, мудрості набувши, Щиросердно до наук добру схильність чувши.

Бог правицею дає долю в дім щасливу, А лівицею — добро, славу дасть правдиву.

Не помиляться в житті до науки ревні.

Той, хто зранку до вчення старанно сідає, Над книжками не дріма, жалю не зазнає.

Сама мудрість ходить скрізь, вибраних шукає Тих, що в ній знаходять смак, тепло зустрічає.

Без чесності в житті підеш погибати.

Як без солі нам усім не смачне їстиво, Так огидженим стає вчення нечестиве.

Як зумієте спрягти вчення й добрі нрави, Отоді життя у вас буде повне слави.

Із драми «Образ пристрастей цього світу», 40-ві рр. XVIII ст.

Нічого від сміливця я не вимагаю, Лиш вірності твоєї до себе жадаю.

Кара за кару прийде, зволь теє знати, Меч на тебе твій власний повернеться нині І земля тебе в темній зачинить яскині.

Немає-бо нічого добріше від миру, Щоб мирно усім жити, єдину знать віру.

Хіба назад від моря текти будуть ріки? Ні, світу не поправить людині ніввіки.

В тьму сонце не перейде, не дасть місяць світла, Не бути також миру у будь-які літа.

Скоріш би в небо землю вдалось обернути, Ніж світові повсюдно уладненим бути.

Навіщо нарікаєш й ламаєшся в силі, Коли у тебе добре замислене діло?

Із курсу «Арістотелівська філософія», 1743 р.

Дим позначує вогонь, але не може заступити вогню.

Слова хвилюють відчуття і настільки змінюють душі, що при ясній мові сила їхня стає найбільшою.

Істинність є узгодження пізнання з об’єктом, хибність — неузгодження пізнання із об'єктом.

Речі стають ясними в пізнанні наявних речей.

Не дивно, що ми відійдемо від вчення, коди воно малонадійне.

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7