Косинка Григорій Михайлович

Косинка Григорій Михайлович (29 листопада 1899 — 15 грудня 1934) — український письменник-новеліст, перекладач.

Косинка Григорій Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

З Curriculum vitae (18 травня 1923 р.)

Багато читав, любив Горького, Винниченка, сам иноді дряпав оповідання, але палив їх, бо думав і думаю зараз: коли не можеш дати у творчости силу, рівну найкращим художникам слова — не псуй паперу!

З автобіографії (1925 р.)

Я з роду чумацького, але батькові моєму довелося вже чумакувати з торбою по наймах... За рід свій чумацький я згадав лише тоді, коли читав «Чумаки» Максима Рильського: Ходив Чумак до голубого Дону, Де давній предок умочив шолом, Суху тараню, жовту і солону Возив, помахуючи батіжком...

Змалку — така вже доля всіх селянських дітей — я пас влітку скот, а зимою ходив до земської школи — в сусіднє село Красне, звідки родом була мати. Краснянська школа — мій перший університет. Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима, тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою, — так врізались вони в пам'ять.

Байкал, повновода Зея, ліси несходимі, корейці, китайці, і хата наша березова під стіною предковічного бору — все це до дрібниць зафіксувала моя пам'ять... Ловив я тоді на Амурі карасі з дідом Сидоренком — рибалили вдвох так завзято, хоч до неокласиків записуй нас.

У вільний час я дуже любив книжки читати, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку (батько часто на заробітки до Києва їздили — дрова грузити, цеглу на будівлі носити, «лінію» десь копати); батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих — Шерлок Холмс, Нат Пінкертон, Бова Королевич — багато всякого мотлоху. Батько мій був неписьменний, а книжки купував на око — дешеву — раз, а найголовніш, з малюнками.

Пам'ятаю, привіз раз батько дивну книжку — «Конотопську відьму» Грицька Квітки; я сміявся з прізвища автора — Грицько Квітка, чому не Півонія, не Деревій, а просто — Квітка? За Джекові пригоди мати й слухати не хотіла, а коли я почав їм читати «Конотопську відьму», то вони похвалили книжку. «Стародавнє життя, — казали, — списав цей Квітка...»

«Конотопська відьма» — перша книжка, українською мовою писана, що потрапила була мені до рук; Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми, та чиї ми діти».

До речі, випадок у моєму житті завжди грав велику роль, більше — я глибоко вірив, що чиясь незрима рука керує добрими й злими вчинками людей; на сьогодні, цілком зрозуміло, смішно про це говорити, але в моїй уяві — уяві вбогої мужицької дитини, що прийшла до міста шукати щастя, стояв образ незримої, фатальної руки.

Року 1920-го я вступив до Київського інституту народної освіти, дійшов до третього курсу, але закінчити інститут мені не пощастило, головним чином через матеріальну скруту... Писати почав я року 1919-го, коли газета «Боротьба» видрукувала перше моє оповідання «На буряки»; писав я свої перші твори легко — за два-три вечори, не маючи жодного уявлення про техніку прози, стиль, — все це прийшло до мене пізніше.

Мої учителі — Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко. Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань — написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити з імені української літератури, не соромно носити почесне ім'я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як не заслужили його й деякі безпардонно прославлені сучасні письменники.

З Фавста (1923 р.)

Памʼятайте: "Сотні поляжуть, тисячі натомість встануть до боротьби"

А я все-таки не буду журитися: ми вмираємо в імʼя наступних поколінь

Земля українська — кровʼю окроплена, діти цієї землі гниють по тюрмах словʼянських народів, бо самі вони — гній і труп... Люди без волі, без бажання навіть...

З поезії

Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою - молоко, холодне і смачне-смачне; перекликаються півні… — новела «На буряки»

Восени. Коли осінні дощі плачуть над мертвою природою, а вітер, революціонер її, буйно бенкетує свою перемогу, я, Наталю, заздрю йому — його вічній красі і силі… — новела «Мент»

Перед нами обрії краси і руху… Творчість. А так — ми страдники рідної землі. Безнадійні. І протестує-гукає, Наталю, моя душа: до бою всі лиха, всі чорти!.. Я, я, я… Все — я!.. — новела «Мент»

Джерела

• Косинка Г. М. Вибрані твори [Текст] : художня література / Г. Косинка; Вступ. слово П. П. Кононенка; Упоряд. та передм. О. А. Хоменка. - Київ : ЛДЛ, 2002. - 192 с. - ISBN 966-95175-9-1 (в м. обкл.).
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3