Крушельницький Антін Володиславович
Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878, Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Жертва сталінського терору.
| Антін Крушельницький | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Будь звичайним чоловіком, бо тільки тоді Ти зможеш у житті створити щось доброго і великого, чи то як громадянин, чи як учений, чи як письменник, поет... Людина, яка нехтує иншими й показує їм свою вищість дуже мені нагадує индика. А я не хотів би, щоб мій син був такий[1]. — З листа до найстаршого сина Івана у листах з Відня восени 1924 року |
Історія родини – це для мене в мініятурі історія розвитку людства. Кожна родина розвивається. Йде щораз вище. Правда, тут і там відпадають слабкі особи, але і ця родина мусить рости; поки не дойде до найвищої стадії свого розвитку. Там вона затримується якийсь час, поки не почне дегенеруватися, або поки якась нагла катастрофа не кине її в забуття[1]. — З листа 1923 року до найстаршого Івана |
Як страшно ми відбилися від України, яку полуду на очі кинули нам погляди на теперішню владу! Пора вже проснутися, прочумитися! А то прийде каяття – вороття не буде! Всі ждуть України! Всі тужать за нею, ніхто не думає зрікатися праці в своїй державі. А я…? Тут мене ненавидять, що я українізую, там – це буде моє завдання[1]. — З листа до дружини Марії, 23 вересня 1923 року |
Я тепер сиджу у Відні і працюю над друком шкільних книжок для України… Будував галицьку самостійну Україну і внаслідок того опинився я емігрантом. Був і міністром освіти і замість працювати в шкільництві дивився, як би забезпечувати для війська патрони. Один скандал! … І ось цілий рік добиваюся грошей і не можу їх вирвати в закордонних представників уряду[1]. — З листа до дружини Марії |
Про Антіна Крушельницького
ред.Антін Крушельницький боровся за інтереси тих українців, які жили в Польській державі. Слід визнати, що політика міжвоєнної Польщі не була прихильною до галичан. Намагаючись захищати українську культуру та шкільництво на західноукраїнських землях від тиску Польщі, Антін Крушельницький шукав підтримку у цьому протистоянні. Це підштовхнуло його прийняти допомогу від комуністів із СРСР[1]. |
|||||
| — Андрій Козицький, історик |
Був людиною з широким знанням, дуже енергійний і активний, гарячої вдачі, високого росту, з гарним подовгастим обличчям і темною, посивілою шевелюрою[1]. |
|||||
| — Іван Крип'якевич, історик |
В 1934 році, разом з синами виїхав на Радянську Україну, повний надій, що зможе взяти участь у великій культурній роботі[1]. |
|||||
| — Іван Крип'якевич, історик |
Крушельницький почав був захоплюватись большевизмом. Повірив у щирість большевицького протегування українській культурі[1]. |
|||||
| — Семен Підгайний, історик |
Після смерті старших синів «“тяжко зажурений, геть посивілий і змучений батько-Крушельницький, ледве пересуваючи ноги по темній камері, жив у соловецькому Кремлі. Випив повну чашу глуму і страждань за свою і синів наївність та віру в «совєтське ельдорадо»[1]. |
|||||
| — Семен Підгайний, історик |
Часом приходить до голови така думка: от зима, вже випав перший сніг, вже лісок засипаний ним. Їх роздягають і ведуть на розстріл. Його теж ведуть з синами. Що думав і відчував батько, ідучи в морозну ніч разом з синами на розстріл? З синами, яких привіз будувати Україну і жити для неї. Чи міг взагалі ще думати і відчувати[1]? |
|||||
| — Тетяна Крушельницька, правнука Антона Крушельницького |
Примітки
ред.
