Кузьменко Андрій Вікторович
Андрі́й Ві́кторович Кузьме́нко (псевдонім — Кузьма; 1968–2015) — український співак, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Лідер гурту «Скрябін».
| Андрій Кузьменко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.- Рахувати дати — то є ідіотська традиція.[1]
- Свій день народження — це остання річ, що я люблю в житті.[1]
- Телебачення — не професія, а так, випадкова віха в моєму житті.[1]
- Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми.[1][2]
- Якісь пісні здіймають хвилі, якісь не здіймають. Тут ніколи не вгадаєш.[1]
- Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах…[3]
- Саме основне — не гамнити тим, хто навколо тебе.[4]
- Моя батьківщина — то машина.[5]
- Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами — понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку — і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…[3][2]
- Нейтральним бути точно не можна.[6]
- То є біда нашого народу, що ми є «тєрпіли».[6]
- Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі.[6]
…вони створили жлобський продукт, і жлоби чи рогулі мають їх за своїх. Мільйони переглядів у YouTube свідчать про те, що народ цей гурт цінує… але жлобам мало треба. Їм же не потрібен жоден розвиток, бо вони одну пісню можуть слухати роками. Тому в цього проекту є популярність — серед людей з освітою плюс-мінус ПТУ.[7] — Про гурт «Дзідзьо» («А я сяду у каділак») |
- Вся та п*****а, яка сидит у Верховній Раді, то всьо має бути стріляне і п******е.
Про трасу Кривий-Ріг — Олександрія:
- Я би назвав її спа-салоном, панове депутати. Не треба тратити бабки на то, щоби ходити і мнути свою **** на дорогих масажистів, просто-напросто — сідайте на «таврію», знімайте крісло, **** — на банановий ящик, і в цюйво ямку — ****! І не треба, не треба ні масажа, не треба ламати собі голову куда піти в фітнес-клуб, всьо приходить само-собою. Дякую вам за ту х***ю.[8][9]
Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей[2]. |
- Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.[10]
- Ти сам собі країна, зроби порядок в своїй голові![11]
- Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі дати.[10]
- Не терпіть. Завжди говоріть хам, що він хам.[11]
- Люди! Гарного вам дня, хоча я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок чи субота і пофіг, вбивайте хамство посмішкою.[10]
- Найголовніше — не срати тим, хто навколо тебе.[11]
- Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.[10]
- Любов — це стан, коли ти не розумієш чому![12]
- Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.[10]
- Благочинність закінчується там, де починаються камери й мікрофони.[12]
- Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити.[10]
- Я дуже багато їжджу по країні. І так багато тямущих, розумних, інтелігентних людей є в народі, а нами чомусь мають керувати хами, грабіжники, злодії, бандити. Чому воно так? Напевно, ми самі в цьому винні.[13]
- Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!»[10]
- Я медичний лікар, лейтенант. Я стою на облік, і якщо треба буде, звісно, піду! Навіть якщо доведеться варениками по танках кидати! [13]
- Коли тобі в житті нічого не треба, то обов’язково цим скористається який хер з боку і забере твоє.[10]
- Я впевнений, якщо людина щаслива, вона скрізь знайде привід для гарного настрою.[13]
- Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було вісімнадцять, а ввечері — вже за сорок.[10]
- У коханні не можна обмежитися гармонією і стражданнями — цього мало. У ній набагато більше чинників: повний дискомфорт за відсутності коханої людини, повний комфорт від присутності коханої людини, і потім такий клубок у горлі завбільшки з яблуко, коли вмикаються якісь моменти чи то нудьги, чи то переживання.[13]
- Я побачився з мамою і татом. Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав. Наприклад то , що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді .[10]
Про Андрія «Кузьму» Кузьменка
ред.Андрій був надзвичайно яскравим хлопцем, зачіска, прикид – він вирізнявся з інших в школі, і це притягувало людей. Ми познайомились на сцені театру гумору й сатири «Спринт», і Кузьмич там просто унікально грав. Поруч зі сценою була кімнатка з апаратурою, де він проводив репетиції з хлопцями. На свята вони грали у школі якусь популярну мелодію, а у вільний час експериментували і палили колонки панк-роком[14]. |
|||||
| — Ростислав Домішевський (колишній учасник «Скрябін») |
Коли я навчався на львівському журфаці, товариш, який працював на радіостанції, приніс касету. І каже – «оце чувак з Новояворівська». Я був сильно вражений, хоча це всього-на-всього демо, і напросився на знайомство. Одного дня Кузьма без стуку відкрив двері до моєї кімнати в гуртожитку і сказав: «Привіт, я – Кузьма»[14]. |
|||||
| — Віталій Бардецький (продюсер, вперше вивіз гурт «Скрябін» за кордон) |
Кузьма ввійшов в історію української музики назавжди. Разом з його колегами, які зробили гурт «Скрябін», були одним з перших прикладів якісної української музики і перевернули весь шоу-бізнес. В тому числі «Океан Ельзи» в буквальному сенсі на цьому виріс. Він створив величезний вплив на всю українську культуру[14]. |
|||||
| — Святослав Вакарчук |
Кузьма і сьогодні був би скептичним щодо нинішньої української політичної еліти, хоча завжди бажав їй удачі в розбудові країни. Він мав проєвропейську політичну позицію і не уявляв, як Україна може не стати частиною загального цього простору[14]. |
|||||
| — Ігор Кондратюк |
Мені сьогодні не вистачає Кузьми. Без нього в українців почало занепадати почуття гумору, зате з’явився несмак. Та він, мабуть, і не зникав[14]. |
|||||
| — Володимир Бебешко |
Ми з Кузьмою є земляками, з Нового Роздолу, і я фанатію від нього ще з 1995 року. Як на мене, він став основоположником української музики, не подібним ні до кого. Це український Depeche Mode. Молодь мусить знати про ранню творчість гурту «Скрябін», там кожен знайде для себе багато цінного, відвертого та емоційного[14]. |
|||||
| — Остап Панчишин (гурт “Panchyshyn”) |
Пригадую як ми дуріли, коли їздили разом на гастролі. Мені дуже шкода всіх нас тому, що ми залишилися без Скрябіна назавжди[14]. |
|||||
| — Ірина Білик |
| — Руслана |
Я б хотіла знову познайомитись з Кузьмою, як тоді на студії звукозапису Володимира Бебешка. Ми записували першу пісню для Пающіх Трусів, і в якісь момент Андрій просто влетів у приміщення. Мені він на той момент здався дуже великим. Я не встигла навіть вдихнути, він сказав: Привіт. Андрій. Готова? Я відповіла, що готова, і ми одразу почали запис. Шкода, що знову таке не повториться. Він ураган, цунамі, квазар. Це – людина-енергія, навколо якої все оберталося, у прямому значенні цього слова. Після його смерті назавжди зник величезний уривок життя. Це неможливо передати[14]. |
|||||
| — Ольга Лізгунова |
Я дуже багато не встиг йому сказати, бо було замало часу. У мене з Кузьмою є вдосталь теплих історій, починаючи ще з фестивалю Таврійські ігри. Сьогодні друзі надіслали багато фото з Андрієм – мені його не вистачає. Ми втратили дуже світлу людину. Я переміг на тому фестивалі і на фуршеті всі почали нас вітати, я ще подумав, що вранці наступного дня вже прокинуся знаменитим. Потім ми їхали додому. Пам’ятаю як ми стояли у тамбурі плацкартного вагону з Кузьмою та Сашею Богуцьким і обговорювали майбутнє українського шоу-бізнесу. — Олександр згадав історію, як уперше вийшов на сцену у 1993 році. Це був фестиваль Червона рута у Донецьку, де він і познайомився з Кузьмою[14]. |
|||||
| — Олександр Пономарьов |
Примітки
ред.- ↑ а б в г д «Краще бути оптимістом, який нічого не знає», Україна Молода.
- ↑ а б в г д е ж и Рок-цитати. Андрій Кузьменко
- ↑ а б Концерт Скрябина в Кременчуге: о мобилизации, нардепах и полуголых кременчужанках // Кременчуг Today, 30.01.2015.
- ↑ Андрій Кузьменко (Кузьма, «СКРЯБІН»), інтерв'ю журналу CITY LIFE, Тернопіль — YouTube, 22.11.2014.
- ↑ Скрябін — відверте інтерв'ю (Андрій Кузьменко) // ZT-Grad, 04.12.2014.
- ↑ а б в Нейтральним бути не можна, — Єфросініна опублікувала інтерв’ю з Кузьмою. Телеканал новин «24» (5 лютого 2015). Процитовано 6 лютого 2015.
- ↑ Кузьма Скрябін. А я сяду у каділак // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 321. — ISBN 978-966-97344-0-2.
- ↑ У мережу злили останнє прижиттєве відео з мобільного Кузьми Скрябіна
- ↑ Останнє відео з мобільного Кузьми Скрябіна
- ↑ а б в г д е ж и к л 50 найкращих цитат Кузьми Скрябіна
- ↑ а б в Геній нашого часу
- ↑ а б Добряк з місця щасливих людей
- ↑ а б в г Вічні цитати Кузьми Скрябіна
- ↑ а б в г д е ж и к л 10 спогадів про Кузьму Скрябіна (відео)
