Кутя
Кутя́ — відварені у воді зерна пшениці чи ячменю з медом[1]. Традиційна ритуальна страва язичницького, слов'янського новорічного циклу.
Готується тричі: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя. Четвертий різновид — Чорну кутю готують на мертвинах або поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників.
Цитати
ред.Головною стравою українського Святвечора є кутя. Це поминальна каша з ячменю чи пшениці, приправлена маком, горіхами та медом. Серед козацької старшини у XVII столітті поширився варіант куті з рису та мигдалю — загальноєвропейська міська трансформація стародавньої різдвяної страви[2]. — Зі статті «Яким було різдво перед Різдвом» (2023) |
|||||
| — Ярослава Музиченко |
Зазвичай кутю готували в новій посудині. Так було прийнято на Поділлі, Наддніпрянщині, Полтавщині та в деяких районах Волині. Однак там, де посуд вважали розкішшю, цього звичаю дотримувалися не завжди. Пшеницю та ячмінь спершу замочували, потім оббивали у ступі, мили й запарювали, а відтак варили[3]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора» (2021) |
|||||
| — Михайло Глушко |
Литовці для душ предків готують кучію — із пшениці, гороху, квасолі, поливають маковим молоком і підсолоджують медом. На сході Польщі готують кутю. Чехи на Святвечір споживають кубу — перлову кашу, запечену із салом, грибами й часником. У сербів це каша з усіх видів зернових і бобових. |
|||||
| — Ярослава Музиченко |
У середині ХІХ століття на Наддніпрянщині кутю перед споживанням заправляли медом, але він мав бути з вощиною. У Карпатах горіхів до куті ніхто ніколи не давав, бо їх там просто не було, але присмачували маком і медом[3]. — Зі статті «Магія Різдва починалася зі Святвечора» (2021) |
|||||
| — Михайло Глушко |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Хведір Вовк. Студії з української етнографії й антропології. — Прага: Український громадський видавничий фонд, б/р. — С. 183.
- ↑ а б Яким було різдво перед Різдвом
- ↑ а б Магія Різдва починалася зі Святвечора
