Різдво в Україні

Різдвяні свята в Україні — святкування у християн України Різдва Христового. Період різдвяних свят з його традиційною обрядовістю увібрав у себе найтиповіші види народно-драматичної творчості українців.

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Різдво в Україні

Цитати ред.

	Різдво Христове є найбільшим в році святом в противенстві до Московщини, де найвище ставиться Воскресення Христове. У Христовому Різдві проявлявся словом і ділом, словесністю та маґічними актами цілий образ багатства, щастя, миру й супокою українського світу. Кожний господар старався у свому домі та на свому дворі заворожити це багатство і щастя на цілий найближчий рік. Тимто навечеря Різдва зветься тайною, божою святою вечерею; того дня відкривається святошна дія тої містерії вже зранку завдяки новому, чистому новорічному вогневі з дванацяти полін, призби раних за 12 днів для дванацяти страв, приладжуваних, на вечерю у Свят-Вечір^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	На Гуцульщині приладжують тих страв 12, а в Самбірщині 9, всі вони представляють головніші рослини поля та огороду і мають архаїчний характер. Того дня все мусить бути дома, на своїм місці, всі мусять помиритися з ворогами, всі члени родини мусять бути у зборі. Свята, богата вечеря («богата кутя») стає джерелом маґічної сили, щоб утворити нове багатство в новому році, та відвернути всяку противну силу^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	Під вечір господар приносить до хати сніп немолоченого збіжжя, званий «дідух» і ставить його на покуті. Сіно і солому стелить під столом і на столі, де кладе на чотири роги часник охоронне зілля від всякого зла. Сніп звязує перевеслом, або залізним ланцюгом. На стіл кладе дитина як «невинна душа» спечені хліби й колачі. З кожної страви набирає по 2–3 ложки господар у корито, домішує муки і соли та виносить до худоби, яку благословить хлібом, маже їй хрестик медом поміж очима та дає їй покушати святої вечері. Потім худоба дістає кращу пашу, бо в цю ніч вона бесідує з Богом, а як господар не дає їй добре їсти, вона плаче^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	Потім господар сам, або з родиною з новоспеченим хлібом, медом, маком та водою обходить усе обійстя, деколи й поле, стайні, комори та обкурює їх від нечистої сили. Господиня набирає в полумиску трохи з девяти страв, ставить на верх колач, кубок з медом і кубок з водою, горіхів та яблук і передає господареві, який бере миску в одну, сокиру в другу руку і виходить на подвіря. Там він викручується з тою вечерою за сонцем і тричі кличе звірів, бурю, мороз та чарівників на вечерю потім обертається у другий бік і йде до хати, не оглядаючись на вечерю^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	Вечеря починається так: господиня накладає до миски страви, кладе перший хліб, приліплює засвічену свічку – кладе миску на полотно і подає господареві. Він обходить з тою мискою тричі хату, за сонцем, ставить миску і молиться Богу з домашніми. Опісля бере миску і закликає стільки померших душ на тайну вечерю, скільки в полотні є дірочок. За цим словом усі засідають до вечері, не тільки родина, але й челядь та бідні сусіди, що не мають з чого зладити вечері^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	Господар, засівши до вечері, набирає ложку пшеничної куті і тричі кидає нею до стелі, заклинаючи за першим разом ягнята словом: пора!, за другим разом телята словом: шкне!, за третім разом бджоли, які слідить ро ями по зернятках пшениці приліплених до стелі. Починаючи їсти, господар примовляє до жінки, дітей та челяди, але всі їдять вечерю мовчки. По вечері розносять страви по рідних, кумах та до баби-повитухи. Ранком привозять до хати якусь худобу на щастя^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	Увечір першого, або другого дня починають свій обхід колядники, який тягнеться місцями до Водохрищ, а їх завданням є «розвеселити дім». В основі їх обряду було поздоровлення і звеличання старого господарського ладу перед розселенням, та до нього прилучилися запозичення з балкан.-романських сатурналій і новорічних свят римського походження, де відбувалися обходи маскованих, танці, співи і поздоровлення. На це вказує назва начальника колядників «береза»; по румунськи «бреза», болгарському «брезня» – маска. Румунський бреза має дійсно маску кози, вовка, птаха. Наш «береза» не маскується, але виступає у виверненім назверх кожусі як «коза», що танцює під музику, потішаючи публику незручністю^[1]. — «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року
	— Василь Пачовський

	У дописемний період нашої історії різдвяно-новорічні свята вважали своєрідним порталом у священний часопростір. У переддень свята, який ми нині називаємо Святвечором, відкривався вхід до нього. А вихід відбувався приблизно в день сучасного нам Водохреща, коли душі знову проводжали до Вирію, тобто на «той світ». Усе, що відбувалося у цей час серед людей, мало особливе значення, бо нібито могло помітно вплинути на подальшу долю^[2]. — Зі статті «Яким було різдво перед Різдвом» (2023)
	— Ярослава Музиченко

Див. також ред.

Примітки ред.

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[localhistory-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Таїнство Різдва Христового

[2] Яким було різдво перед Різдвом

[1]

[2]