Лукреція Мотт (англ. Lucretia Mott; 1793-1880) — американська феміністка, аболіціоністка, освітянка, проповідниця-квакерка та антивоєнна активістка. Одна з центральних фігур в американському фемрусі, блискуча ораторка Мотт виступала за за рівність у шлюбі, включаючи права на власність і власні доходи, за полегшення процедури розлучення та збереження опіки над дітьми. Засновниця Філадельфійського жіночого товариства проти рабства, співорганізаторка Конференції в Сенека-Фоллс 1848 року.
|
Будь вірним і подумай про те, наскільки ти береш участь у цьому злі, навіть у гріхах інших людей. Наскільки, завдяки дозволу, вибаченням чи іншим чином, ти надаси свою санкцію системі, яка принижує і жорстоке поводиться з трьома мільйонами наших ближніх.[1][2]
|
|
|
|
|
|
|
— «Проповідь до студентів-медиків» (1849)
|
|
Не християнство, а священство підпорядкувало жінку такою, якою ми її бачимо.[3]
|
|
|
|
|
|
|
— «Поставте жінку нарівні з чоловіком» (1853)
|
|
Коли жінка буде належним чином навчена, а її духовні сили розвинуті, вона не побачить у вступі в шлюбний союз нічого такого, що принижує її гідність. Незалежність чоловіка і дружини повинна бути рівною, а залежність взаємною.[3]
|
|
|
|
|
|
|
— «Поставте жінку нарівні з чоловіком» (1853)
|
|
Ірландка тепер ходить босоніж, чоловік у туфлях і панчохах; вона з дитиною на руках, він нічого не несе.[3]
|
|
|
|
|
|
|
— «Поставте жінку нарівні з чоловіком» (1853)
|
|
Отже, це те, чого ми просимо від жінки, щоб вона була настільки підготовлена до виконання життєвих обов’язків, щоб вона могла гідно заповнити свій життєвий шлях і показати, що вона може бути чимось більшим, ніж рабиня, з одного боку, або іграшка, або жіноча істота з іншого боку.[3]
|
|
|
|
|
|
|
— «Поставте жінку нарівні з чоловіком» (1853)
|
|
Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором? Якщо вона хоче ухилитися від того, щоб бути таким іконоборцем, який «зламає образ нижчого поклоніння людини», який так довго виставлявся; якщо вона повинна боятися використовувати свій розум і свої найблагородніші сили, щоб не подумати, що вона «намагається діяти як чоловік», а не «визнає його вищість»; якщо вона має задовольнитися вузькою сферою, призначеною їй чоловіком, і не прагнути до вищого, щоб вона не вийшла за межі жіночої делікатності; Воістину це сумна перспектива для жінки. [4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Ми б визнали всю різницю, яку створив наш великий і милосердний Творець у стосунках між чоловіком і жінкою, і не намагалися б порушити ці стосунки; але ми заперечуємо, що теперішнє становище жінки є її справжньою сферою корисності; вона також не досягне цієї сфери, доки з її шляху не будуть усунені недоліки та вади, релігійні, цивільні та соціальні, які перешкоджають її прогресу.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Жінці в ранньому віці не бракувало мужності. На війні і кровопролиття ця риса часто проявлялася. Грецька та римська історія вихваляли та шанували її в цьому образі. Англійська історія також згадує про її мужніх жінок, бо, на жаль, ми маємо небагато, крім літописів війни, переданих нам.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Жінка так довго зазнавала недоліків і обмежень, які заважали її розвитку, що вона знесилена, її розум певною мірою паралізований; і, подібно до тих, хто ще більше принижений особистим рабством, вона обіймає свої ланцюги.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Я хотіла би закликати, щоб жінка була поставлена в таку ситуацію в суспільстві, завдяки визнанню її прав, і мала такі можливості для росту та розвитку, які виведуть її з цього низького, виснаженого та паралізованого стану до повного розуміння прав людини, благословення повної свободи розуму.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
У скількох випадках у нашій країні чоловік і дружина починають спільне життя і рівною працею і спільними зусиллями створюють собі затишне житло. У разі смерті дружини домашнє господарство залишається непорушеним, його ферма або його майстерня не розбиваються і не зачіпаються. Але коли чоловік помирає, він або дає своїй дружині частину їх спільного накопичення, або закон розподіляє її частку; садиба розбита, і вона позбавлена того, що вона заробила нарівні з ним; тому що їй не вистачало фізичної сили, вона компенсувала постійною працею та важкою працею, вдень і ввечері. Тоді сини, вступаючи у володіння майном, як це було звичаєм до пізніших часів, говорять про необхідність утримувати свою матір, хоча насправді вона допомагає утримувати їх. Де справедливість такого стану речей?[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Зараз у нашому місті багато випадків, коли дружина дуже страждає від влади чоловіка вимагати все, що вона може заробити своїми руками. У моїх стосунках із біднішими верствами людей я знав випадки надзвичайної жорстокості через важкі заробітки дружини, які таким чином пограбували чоловік, і жодного відшкодування за законом.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Відвідуючи державну школу в Лондоні кілька років тому, я помітив, що хлопці займаються лінійним малюванням і навчаються на дошці вищим розділам арифметики та математики; у той час як дівчата, після короткої вправи в простих елементах арифметики, сиділи в світлий ранковий час, зшиваючи браслети. Я запитав, чому має бути така різниця; чому дівчата теж не повинні мати дошку? Відповідь полягала в тому, що вони, ймовірно, не займуть жодної посади в суспільстві, яка вимагає таких знань. Попит на більш розширену освіту не припиниться, доки дівчата та хлопчики не отримають однакове навчання в усіх галузях корисних знань.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Жіноче майно оподатковувалося рівним податком з майном чоловіків для утримання коледжів, наданих державами; але їм не було дозволено вступити до тих вищих духовних семінарій. Проте за кілька років було відкрито кілька коледжів, куди молодих жінок приймають майже на рівних умовах з молодими чоловіками; і численні люди користуються своїми правами, яких давно позбавляли. Це одна з ознак часу, яка вказує на прогрес жінок.[4]
|
|
|
|
|
|
|
— «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?» (1854)
|
|
Люди, які підписали Декларацію незалежності, і багато з них отримали освіту в англійських аристократичних закладах, здавалося, не знали, наскільки далеко їх заведуть ці принципи. Деякі з них у той час були дуже проти освіти робітничих класів, побоюючись, що це підніме їх вище належного рівня. А нещодавно багато тих, хто сповідував таку велику пошану до цих республіканських принципів, були рішуче проти загальної народної освіти замість благодійних шкіл, які ганьбили епоху.
|
|
|
|
|
|
|
— Промова 1856 року
|
|
Відбувся великий прогрес у сфері освіти жінок. Багато наших бабусь не вміли писати власні імена, тоді вважалося непотрібним для жінки вчитися писати. Тепер вона настільки підійшла до рівня інтелекту суспільства, щоб піднятися над тягарем життя і вимагати чогось більшого.
|
|
|
|
|
|
|
— Промова 1856 року
|
|
Це поневолення, хоча й не дорівнює приниженню бідних чорношкірих рабів, і хоча я ніколи не любив використовувати слово «рабство» стосовно пригнічення жінки, тоді як у нашій країні було узаконене рабство. Але гноблення жінки було й продовжує бути таким за законом, звичаєм, спотвореним християнством, впливом церкви.[5]
|
|
|
|
|
|
|
— «Розум і сили жінки» (10 травня 1860)
|
|
Коли декого з нас у 1840 році направили делегатами на Всесвітній конгрес у Лондоні, і нам було відмовлено в праві прийняти, тому що ми були жінками, О'Коннелл і Вільям Говітт виступили і заступилися за нашу справу; а невдовзі сер Джон Боурінг сказав, що приїзд тих жінок до Англії сформує еру в історії філантропічної діяльності та справить там глибоке, якщо не широке враження. Я люблю натякати на ці речі, щоб показати, якого прогресу ми досягли. Освіта багато зробила для нас. Тепер у нас є жінки як лікарі, так і в різних сферах суспільства. Нещодавно, коли доньки Еджворта видали свої томи, вони боялися публікувати їх під власним іменем і запозичили ім'я свого батька. І коли леді Морган писала свою історію, у своєму вступі вона скорботно каже, що «чоловік каже жінці, що невідомість — її справжня слава, нікчемність — її відзнака, незнання її закону, а пасивна слухняність — досконалість її природи», і продовжує констатувати ефект: цього хибного й порочного вчення про розум і сили жінки.[5]
|
|
|
|
|
|
|
— «Розум і сили жінки» (10 травня 1860)
|
|
Молоді жінки Америки, я хочу, щоб ви познайомилися з історією руху за права жінки з часів Мері Волстонкрафт. Вся честь Мері Волстонкрафт. Її ім'я було викинуто як зло, так само як ім'я Ісуса було викинуто як зло, і як ім'я апостолів було викинуто як зло; але її ім'я все ще буде відоме і стоятиме як піонер цього руху. Я хочу, щоб ви звернули увагу на прогрес цієї справи...[5]
|
|
|
|
|
|
|
— «Розум і сили жінки» (10 травня 1860)
|
Цитати про Лукрецію Мотт
ред.
|
Я ніколи не бачила цієї великої жінки, Мері Волстонкрафт, але я читала її красномовні й безперечні аргументи на користь свободи жінки. Я зустрічала і знала більшість прогресивних жінок, які прийшли після неї — Лукрецію Мотт, сестер Грімке, Елізабет Кеді Стентон, Люсі Стоун — довгу плеяду великих жінок. Я чула, як вони говорили, кажучи лише дещо іншими фразами саме те, що я чула, як ці нові захисники справи говорили на цих зборах. Ті старші жінки пішли далі, і більшість тих, хто працював зі мною в перші роки, пішли. Я тут лише ненадовго, а потім моє місце займеться, як і їхнє. Боротьба не повинна припинятися; ви повинні бачити, що це не зупиняється. Були й інші, такі ж вірні й віддані справі — я б хотіла назвати кожну — але з такими жінками, які присвячують своє життя, поразка неможлива![6] — Промова Сьюзен Б. Ентоні 15 лютого 1906 р. 38-й щорічний з’їзд Національної американської жіночої асоціації виборців, Балтімор, штат Меріленд.
|
|
|
|
|
|
|
— Сьюзен Ентоні (1906)
|
|
Жіноче товариство проти рабства було першою національною організацією захисту прав жінок у Сполучених Штатах. Він складався з чорношкірих і білих жінок, і чорношкірі жінки становили значну частину його керівництва, особливо в Бостоні та Філадельфії. Сара Паркер Ремонд, Шарлотта Фортен, Сара Мепс Дуглас, Летеція Стілл, сестри Фортен (Маргаретта, Гаррієт і Сара), серед інших, об’єднали зусилля з білими жінками, такими як Лукреція Мотт, Еббі Келлі Фостер і Марія Вестон Чепмен, щоб організувати колективні праці антикріпосницького руху.[7]
|
|
|
|
|
|
|
— Беттіна Аптекер (1982)
|
|
Результатом першої такої спроби стала організація Філадельфійського жіночого товариства проти рабства, заснованого лише через кілька місяців після AASS. Одним з головних його організаторів була Лукреція Мотт, яка пізніше згадувала, що на момент заснування не мала уявлення про те, як проводити збори. Вона сказала, що «не має уявлення про значення преамбул, резолюцій і голосувань». Жінки рідко брали участь у будь-яких зібраннях, а раніше вона була лише на одному з'їзді «кольорових людей у цьому штаті».[7]
|
|
|
|
|
|
|
— Беттіна Аптекер (1982)
|
|
І нехай не буде сказано, що ми забули жінок, які стояли з Лукрецією Мотт; ані тієї, яка була відома світу під простим іменем Люсі Стоун.[8]
|
|
|
|
|
|
|
— Френсіс Гарпер
|
|
Боротьба призвела до 19-ї поправки до Конституції, яка забороняла уряду відмовляти жінкам у виборчому праві. Поправка не з'явилася просто так: вона була плодом боротьби суфражисток, очолюваних такими діячками, як Лукреція Мотт, Сьюзен Ентоні та Елізабет Кеді Стентон у середині дев’ятнадцятого століття.[9]
|
|
|
|
|
|
|
— Берні Сандерс. «Наша революція» (2016)
|
|
Ім'я Лукреції Мотт було вписано в історію цієї країни, де записані вчинки тих, хто витратив своє життя, намагаючись підняти своїх ближніх на вищий рівень і полегшити страждання світу в листах, які ніколи не згаснуть. Лукреція Мотт яскравіше сяє в галактиці добрих і великих завдяки своїй роботі як аболіціоністки та її зусиллям покращити становище жінки.[10] — промова на церемонії освячення школи імені Мотт
|
|
|
|
|
|
|
— Мері Черч Террелл (17 травня 1909)
|
|
Жодна людина не може сказати, скільки часу могла б затриматися емансипація раба, якби не Жіночі товариства боротьби з рабством, засновані в основному завдяки зусиллям Лукреції Мотт та інших знатних жінок, подібних до неї... тремтячий раб був виведений з рабства на свободу за допомогою підземної залізниці, яка пролягала через будинок Джеймса та Лукреції Мотт. Вона допомагала і дружила з вільними кольоровими людьми та протестувала в сезон і поза межами проти жорстокого прояву упереджень щодо них, від яких вони страждали на Півночі... Незважаючи на тернистий шлях і нерівну дорогу, вона тиснула вперед, щоб виконувати роботу для переслідуваних.[10] — промова на церемонії освячення школи імені Мотт
|
|
|
|
|
|
|
— Мері Черч Террелл (17 травня 1909)
|
|
Я не можу побажати кращого, яскравішого майбутнього хлопцям і дівчатам, яким так пощастило відвідувати цю прекрасну, добре облаштовану школу Мотт, ніж те, щоб вони наслідували мужність, безкорисливість і завзяття у всій добрій роботі, яка була настільки помітною і прекрасною рисою характеру тієї святої жінки, на честь якої названо цю будівлю, яку ми присвячуємо сьогодні.[10] — промова на церемонії освячення школи імені Мотт
|
|
|
|
|
|
|
— Мері Черч Террелл (17 травня 1909)
|
|
Елізабет Кеді Стентон, Сьюзен Ентоні, Амелія Блумер, Керрі Нейшн, Френсіс Віллард, Люсі Стоун, Лукреція Мотт і пізніші суфражистки, однією з яких вона [її мати] була. Ці сміливі жінки встановлюють ще незрозумілий зразок, стоячи у своїй непохитній силі, у своїй солодкості й тверезості проти жорстоких насмішок, морального осуду, звинувачень у божевіллі; бо немає такої жорстокості, як у гнобителя, який відчуває, що втрачає частку на тих, кого гнобити було його перевагою. «Соснові сучки, як і ми», — сказала Сьюзен Ентоні. Вони використовували єдиний відкритий для них засіб — ставали ораторами, коли вважалося аморальним для жінки виступати публічно; якщо вона ходила на зустрічі, то мала лише слухати та вчитися. Але вони могли скористатися своїм конституційним правом подання петицій, і вони могли тупцювати туди-сюди, здобувати підписи за право працювати, розлучатися, виступати публічно, голосувати.[11]
|
|
|
|
|
|
|
— Мерідель Ле Сюр (1955)
|
Примітки
ред.
- ↑ Soriso, 2002
- ↑ Lockard, {{{2}}}
- ↑ а б в г Лукреція Мотт. "Поставте жінку нарівні з чоловіком". жовтень 1853.
- ↑ а б в г д е ж и к «Чому жінка не повинна прагнути бути реформатором?». Звернення було виголошено на 5-й Національній конвенції з прав жінок у Філадельфії 18 жовтня 1854 року. У друкованому вигляді воно з’явилося в «Історії жіночого виборчого права», том. I (Рочестер, Нью-Йорк, 1881) стор. 368-375.
- ↑ а б в "The Mind and Powers of Woman" (May 10, 1860). Лекція на Одинадцятій Національній конвенції про права жінок. Церква пуритан, Нью-Йорк
- ↑ Susan B. Anthony. speech February 15, 1906 — 38th Annual Convention, National American Woman Suffrage Association, Baltimore MD
- ↑ а б Bettina Aptheker. Woman's Legacy: Essays on Race, Sex, and Class in American History (1982)
- ↑ Frances Harper in Poems (1998)
- ↑ Bernie Sanders. Our Revolution (2016)
- ↑ а б в Dedication of the New Mott School, Mary Church Terrell (May 17, 1909)
- ↑ Meridel Le Sueur "Crusaders" (1955)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі