Марта Чумало

Марта Чумало — українська гендерна експертка, феміністка, співзасновниця, заступниця голови, керівниця проектів і психологиня Центру «Жіночі перспективи». Активістка захисту жінок від домашнього насильства, експертка з гендерної політики в кампанії проти сексизму «Повага».

Марта Чумало

Стаття у Вікіпедії

Цитати про себе та про центр "Жіночі перспективи"

Я зіткнулася із сексуальними домаганнями з боку викладача. Тому вже зі студентських років стала більше усвідомлювати, що дівчата й жінки перебувають в іншому становищі порівняно з чоловіками. Потім я пішла працювати в транспортну компанію. Цей досвід роботи мене переконав, що є певні сфери, де жінки мусять долати більше перешкод, ніж чоловіки, — це фінанси, ухвалення рішень, сфери впливу тощо.

Середина 90-х років — то був дуже складний період. Пригадую, що міський центр зайнятості видавав газету «Шанс», і там у правому горішньому куточку було число — кількість претендентів на одне робоче місце. Дуже мені запам’яталося, що тоді це було близько ста людей на одне робоче місце, і переважна більшість серед них (біля 75 %) — це були жінки.

Так, ми почали працювати у вересні 1997 року, а вже у квітні 1998-го отримали реєстраційні документи на Центр «Жіночі перспективи». Співзасновницями стали Любов Максимович, Світлана Бєляєва, Галина Федькович, Ірина Трохим і я. Усі ми досі працюємо в організації. Перший проект, який ми реалізовували, називався «Я повертаюся». Ми скерували свої зусилля на тих жінок, які багато років провели в післяпологовій відпустці, жили на допомогу по безробіттю або перебували за межами країни. Ідея була в тому, щоб підвищити їхню спроможність на ринку праці. Ми проводили тематичні тренінги, додали ще комп’ютерні курси, адже почали розвиватися інформаційні технології.

Власне, тоді ми почали працювати з проблемою домашнього насильства. Ми побачили, що багато жінок тікають із країни, зокрема, через домашнє насильство. Стикаючись із цією проблемою, вони обирають трудову міграцію, яка в 1990-х роках набрала величезних масштабів.

Цитати про фемінізм

Важливо розуміти, що фемінізм – це не є якась гомогенна ідея чи рух, де ми всі стоїмо на одній позиції. Ми об’єднані спільною позицією, що дискримінація жінок – це несправедливо, але кожна група феміністок вам розкаже про свій досвід, своє розуміння. Я не зустрічала жодної феміністки, яка ненавидить чоловіків. Ми розуміємо, що чоловіки також відчувають негативні впливи патріархальних систем, в яких ми живемо. Ми не ненавидимо чоловіків, просто бачимо, в який спосіб жінки в більшій мірі страждають та намагаємося їх підтримати, підсилити, допомогти. Але жодної ненависті до чоловіків як сукупності немає.

Жінкам транслюється, що вони слабкі, що їхнє основне завдання – вдало вийти заміж, вдало продати себе, тобто вони – об’єкт, товар для продажу. «Будь красивою», «будь привабливою», є цілий набір, залежно від тої чи іншої території, чи громади, чи класу, такий собі кодифікатор, як якісніше себе продати. Це дуже негативно, бо молоді дівчата у такий спосіб соціалізуються та втискаються в таку гендерну рамку, що її основна ідея життя має бути – успішно вийти заміж й зробити так, щоби сильний чоловік вирішував за неї усі проблеми, фінансував усі її потреби і так далі. Але ця система дуже крихка й ламається при перших же якихось труднощах, тож маємо багато психологічних травм і фізичних, і сексуальних.

Фемінізм – це довіра до жіночого досвіду. Жінка сама краще знає, що їй робити зі своїм тілом, а патріархат приймає рішення за жінку. Наче вона сама дитина чи дурненька, яка не може прийняти рішення, що для неї краще й приходить влада, не влада як держава, а влада у вигляді, наприклад, цього об’єднання «Традиції і порядок» і каже: ми вам це заборонимо. Наче ти сама не можеш прийняти рішення, що для тебе краще. Й це дуже дратує, але також і надихає, тому що чим більше опору, тим я, наприклад, краще розумію, що ми робимо добру справу.

Цитати про аборти під час війни

У нас такі ініціативи періодично виникають раз на пів року. Систематично, одні і ті самі люди подають під різним соусом антиабортні законопроекти, по різному їх називають. Нічого нового, зараз просто додався ще один аргумент — гине багато людей, тож треба народжувати. Тобто, знову таки, риторика, що жінка — це інкубатор, який має продукувати нових громадян. Це така класика. Я б не сказала, що це щось нове.

Зараз соціум радикалізується і церква також досить швидко набирає популярності, адже це — війна, це зрозуміло. Тому, звичайно, ризик є, але зважаючи зокрема на зґвалтування на війні, я не думаю, що зараз хтось реально може таку ініціативу підтримати.

Періодично виникають просто жахливі, антигуманні випадки, коли жінка просто доводиться до смерті. Тому що ці всі ініціативи насправді не зменшують кількість абортів, вони збільшують кількість підпільних абортів. Виникає значно більше ризиків для життя, ризику абортів на довших термінах, коли вони є небезпечними, в якихось небезпечних умовах проведення.

Зараз ми спостерігаємо навіть, що жінки, які були зґвалтовані під час війни у зонах бойових дій, які виїхали в Польщу, зараз, розуміючи, що вони вагітні, повертаються, наприклад, до Львова. Це все забирає час. Якби у Польщі була інакша ситуація, така жінка була б більш захищеною і мала б більше доступу до послуг і допомоги. А так, це лягає на її плечі. Хтось собі прийняв популярне рішення, і зараз фактично ця жінка... просто жахливо подумати, в яких вона умовах перебуває. Її вивезли як постраждалу у безпечну країну, вона там отримувала послуги, але коли виявилось, що вона вагітна, ніхто не погоджується офіційно. Польща офіційно заявила, що у неї немає жодного звернення про аборт. Ми маємо тут у Львові звернення тих, які повернулись із Польщі.

Про проблеми жінок-заробітчанок

Жінки їдуть на заробітки в основному з економічних мотивів. Хоч буває, що тікають від насильства, проблем з дітьми чи інших негараздів, з якими тут не можуть дати собі ради. Жінки думають, що поїдуть і проблеми якось самі собою вирішаться. Вони часто навіть не уявляють, що від'їзд породить інший емоційний стрес. Виникне інша проблема: буде непросто повернутися, адаптуватися в сім'ї, яка тривалий час жила без неї, в суспільстві, відновити попередні стосунки не лише з дітьми, а й з близькими.

Заробітчани приїжджають і сподіваються потрапити вдома в ті самі умови, які були до від'їзду, думають, що стосунки з дітьми, рідними, близькими не змінилися. Мають надію, що все буде так, як раніше. Але їх чекає розчарування. Діти вже виросли і навчилися жити без мами чи тата. Матері важко усвідомити, що вона стала для дітей лише джерелом матеріальних благ. Мені запам'яталися слова клієнтки, що повернулася з Італії: "Коли я дзвонила до доньки з Італії, то розуміла, що треба повертатися, бо ми стаємо чужими. А коли приїхала, то зрозуміла, що мушу знову їхати: з Італії, на відстані, мені вдається краще з донькою порозумітися..." Заробітчани опиняються ніби у замкненому колі: ні тут, ні там не відчувають себе комфортно.

Цитати про домашнє насильство

Складні життєві умови чи економічні негаразди ускладнюють життя. Економічно незалежним жінкам легше вирішити подібні проблеми, адже якщо є кошти, матеріальні можливості, можна роз’їхатися, зняти квартиру, поділити майно. Коли від фізичного насильства потерпають особи, які «перебиваються» прожитковим мінімумом, покинути кривдника, навіть якщо є бажання, складніше.

Часто жінка, яка не хоче бути скривдженою, починає міркувати, що зробити, аби її партнер ні до чого не прискіпувався. Дитина, бачачи таку поведінку матері, доходить висновку, що для того, аби відчувати менше болю, потрібно відгадувати бажання іншої особи і задовольняти їх. Починає «вбудовуватися» у ці стосунки, передбачати очікування іншої людини. Потреби самої дитини відходять на другий план.

Інколи спостерігаємо ситуацію, коли жінка багато років терпить фізичне насилля. Зверталася до близьких людей, друзів, поліції, священиків, і після кожного звернення поверталася до попередньої ситуації або її ситуація погіршувалася. Врешті-решт вона переконалася у тому, що будь-які її кроки, бажання змінити ситуацію є небезпечними для неї. Тоді говоримо про так званий синдром набутої безпорадності, коли жінка у результаті травмуючого досвіду припиняє пошуки виходу із ситуації або намагається мінімізувати травму, яку отримує, шкоду, яку їй завдають.

В Україні всю відповідальність за домашнє насилля перекладають на плечі жінки, яка від нього потерпає. Саме її звинувачують у тому, що живе з кривдником, нікуди не звертається, не намагається врятувати сім’ю. У світі вже давно застосовують дві найефективніші стратегії, які приводять до зменшення домашнього насилля. Це — нульова толерантність громади, суспільства, найближчого оточення на будь-який прояв насилля. Тобто якщо жінка, яка стала жертвою домашнього насилля, приходить до лікаря з ознаками певних ушкоджень, лікар не каже: «Напишу про те, що ви впали, адже не хочу мати справу з поліцією», а піднімає питання стосовно того, що, можливо, це — випадок домашнього насилля.

Є дослідження канадських психологів Добашів, які вирішили дослідити, що ж об’єднує всіх кривдників. Дослідниця працювала у Канадській тюрмі для вбивць, надавала їм психотерапевтичні послуги. Там сиділи не лише кривдники, ті, хто вбив людину при пограбуванні, у кого було ДТП зі смертельними наслідками, і т. д. І вона за поглядом впізнавала тих, хто вбив дружину, партнерку. Він дивився зверху вниз. Він не сприймає будь-яку жінку як рівну. Думає: «Що ти тут взагалі можеш?»

Відношення до насильства залежить від багатьох факторів. Наприклад, від того, наскільки традиційна громада. Чим далі у села, особливо села Західної України, в яких сильний патріархальний уклад, сильний вплив церкви, тим гірше. У нас був один кейс, коли жінка з дітьми втекла від чоловіка-священика. У нього була парафія в одному селі, вона звідти перебралася в інше село. Він знайшов, де вона є. Отримав там нову парафію, почав знову кривдити дружину з дітьми. Ми дізналися про неї від соціальних служб, адже сама вона за допомогою не зверталась. Чим сильніше патріархальні, стереотипні взаємодії, тим складніше жінці захистити себе. У неї навіть ідеї не виникає захистити себе. Система каже: це твій хрест і ти повинна його нести.

На жаль, жінки, котрі потерпають від насильства, врешті-решт опиняються один-на-один з кривдником. Дуже часто нам жінки говорять: «Спочатку я кричала, я зверталася, я пробувала щось змінити, але ті результати, які я отримувала, ще більші побої стримують мене від того, щоб кричати в пустку».

Ми повинні звертати увагу на ті страждання, які є поряд з нами. Можливо це є в сусідній квартирі чи це є в наших знайомих, родичів. Достатньо прости запитати: «Чи можу я тобі допомогти? Якщо тобі буде зле, скажи мені. Я є тут». Жінка вже буде мати відчуття, що вона не одна. Я закликаю всіх бути трошки більш чутливими до страждань жінок навколо нас.

Цитати про гендерну дискримінацію

На жінку дивляться через призму відповідальності за сім’ю. На моє переконання найбільшими перепонами жінок у доступі до рівних можливостей на ринку праці є їхні сімейні обов’язки, адже за жінкою дуже чітко зафіксовані її відповідальності за стан домашнього вогнища.

Сучасна сім’я не може вижити лише за рахунок чоловічої професійної діяльності. Ця ситуація вимагає від жінки виходити на ринок праці – сімейну ж відповідальність ми не маємо куди перекласти. Тому ми і маємо цю нерівність в професійній сфері.

Ми спостерігаємо, що під час економічної кризи, на високооплачуваних посадах, де були чоловіки, з’являються жінки, які виконують ту саму роботу, але за менші гроші, тому що компанія потребує економії, і вона звільняє або переводить чоловіків на іншу менш оплачувану роботу, і жінки погоджуються на нижчу зарплатню на виконання тієї самої роботи. Це приклад гендерної дискримінації.

Відсутність гендерно чутливої освіти і стереотипне виховання — базова річ, котра є причиною багатьох негативних процесів. Без гендерної освіти насильство в сім’ї дублюється. Якщо дітям з дитинства розповідають, яка роль тата чи мами має бути (коли побут – це відповідальність жінки, а публічна сфера –відповідальність чоловіка), то вони розуміють такий гендерний порядок і змінювати такі базові переконання є складно.

Джерело

• https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/bezstrashni/interv-yu-z-martoyu-chumalo-pro-pidtrimku-zhinok-i-feministichniy-aktivizm-u-lvovi-134752.html
• https://wcu-network.org.ua/possessing-equal-rights/news/%C2%ABFemnzm_zdorovoi_ljudini%C2%BB_mfi_ta_pravda_pro_ukrainskii_rux_za_prava_zhn
• https://www.unn.com.ua/uk/news/1979789-chi-mozhut-v-ukrayini-zaboroniti-aborti-na-tli-viyni-dumka-pravozakhisnitsi
• https://www.lvivpost.net/suspilstvo/n/1918
• https://rozmova.wordpress.com/2018/05/17/marta-chumalo/
• https://www.prostir.ua/?focus=v-ukrajinskomu-sotsiumi-buty-ne-takymy-duzhe-skladno-marta-chumalo
• https://www.unian.ua/society/pravozahisnicya-marta-chumalo-pro-domashnye-nasillya-interv-yu-unian-novini-ukrajini-11257598.html
• https://portal.lviv.ua/news/2017/11/27/marta-chumalo-zhinki-u-glibokih-silskih-rayonah-spriymayut-nasilstvo-shhodo-nih-yak-normu