Морозов Віктор Євгенович

український співак, композитор, перекладач.

Ві́ктор Євгенович Моро́зов (нар. 15 червня 1950, Кременець) — український співак, композитор, перекладач. Член Українського ПЕН.

Віктор Морозов
Viktor Morozov Toronto2016.jpg
Віктор Морозов на виступі в Торонто в травні 2016 року
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Дуже важливо бути собою. А чесність цьому сприяє. Чесність взагалі дуже спрощує життя[1].

  •  

Загалом батяри – це хулігани, розбишаки, гультяї. Якщо порівняти батярські пісні, наприклад, із російськими блатними, то в останніх є надрив, страждання. Батяри ж дивилися на увесь світ іронічно, з усього сміялися. Єдине, що серйозно, що Львів – це пуп землі. Як Андрій Панчишин на котромусь диску писав, що для батяра важливими є Львів, львівські кобіти, львівська ґвара і напої, а все решта в дупі, ніц не варте[2].

  •  

За гороскопом я Близнюки, а це вже передбачає поєднання двох особистостей. Тож одна із них – це музикант, а інша – перекладач. От вони і діляться між собою. Коли музикантові набридає грати на гітарі, то перекладач береться за свою працю. І навпаки. Раніше ж я був здебільшого музикантом, із вкрапленнями перекладача. А вже з 2000-го року все стабілізувалося, і мені вдається поєднувати[2].

  •  

Зі Львовом мене багато пов’язує. Тут були перші справжні друзі, перші проблеми, відрахування з університету через альманах «Скриня», який ми видали. То було чудове товариство! Усі стали відомими людьми. І покійний Грицько Чубай (видати альманах – це була його задумка), і культовий поет Олег Лишега, який вже також відлетів, і Микола Рябчук, всесвітньо відомий зараз політолог і письменник[2].

  •  

Коли мені запропонували перекласти «Фієсту» Ернеста Гемінґвея, я зрадів, пригадавши, з яким захватом читав його твори у шкільні і студентські роки. Також я зрадів, пригадавши, що Гемінґвей писав короткими, стислими реченнями, і подумав, що робота над перекладом буде легкою й невимушеною. Проте ці мої очікування «нестерпної легкості» перекладання виявилися оманливими, адже я не врахував «теорії айсберга», тобто знаменитого літературного стилю Гемінґвея, коли читач (і перекладач) бачить лише поверхню айсберга-тексту, а вся його сокровенна суть, асоціації, символіка, багатозначність залишаються в глибині, невидимі й невідомі нікому, крім самого автора. Тому нерідко простенькі на позір речення і фрази виявлялися далеко на такими простими для перекладу, й доводилося ламати голову над підспудним значенням і прихованим змістом цих фраз. Маю надію, що мені вдалося, мов аквалангісту, зануритися принаймні до половини цього дивовижного айсберга, а вдумливим читачам залишаю нагоду пірнути до самого дна, знайшовши самостійно ключі до всіх загадок і таємниць цього чудового тексту[3].

  •  

Кожна людина приходить у цей світ з певною місією, абсолютно кожна. Дуже важливо заглибитися у себе і відчути її. Саме відчути, бо аналітично це пізнати неможливо, лише напівінтуїтивно. Саме слово «інтуїція» розшифровується як самопізнання. Tuition – це пізнання, in – внутрішнє. Тобто мова йде про пізнання вищих знань, які ти мав ще до народження. Бо ж ми усі знаємо свою місію, треба тільки про неї, закладену перед початком, згадати. І ось коли ти усвідомив свою роль на планеті, слід іти цією дорогою, що б там не сталося. Усе інше — це лише форми, це така «акторська майстерність», яка допомагає тобі втілювати власну місію. Дуже важливо вчасно знайти свою дорогу[1].

  •  

Коли у тебе депресія, коли тобі здається, що життя не вдалося, коли руки опускаються — just keep swimming! Просто продовжуй жити! Завжди обов’язково якось випливеш. Не треба тільки розчаровуватися і здаватися. Ніч завжди найтемніша перед світанком – це всі знають[1].

  •  

Люблю Львів за його приховану містичність і натхненну атмосферу. Не люблю за те, що іноді він просякає провінційністю і хворіє на синдром потьомкінського села: гарними є лише фасади, за якими – занехаяний простір. Через такі речі Львів утрачає свій шарм[4].

  •  

Маємо гарних перекладачів, молоду когорту. Тож за це можемо бути спокійні. Однак, дуже багато залежить від видавництва. Якщо заощаджують на грошах, стараються зробити якомога швидше і аби-як, без залучення хороших редакторів, то виходять погані роботи[2].

  •  

Пісня й поезія – це квінтесенція краси. Справжній поет, на відміну від графомана, вміє бачити те, чого інші люди ще не побачили, називає те, що інші тільки підсвідомо відчувають. Коли люди читають хорошу поезію, вони думають: «О, це ж воно! Ми так само хотіли сказати, тільки не знали, як!»[4].

  •  

Поетові важливо не втрачати вміння бачити внутрішню магію та плекати постійну новизну сприйняття. Я впевнений, що в часи, коли народжувалась мова, слова вигадували саме поети[4].

  •  

«Прошу пані» була першою новонародженою батярською піснею. І ми вирішили продовжувати. Записали другий альбом «Серце батяра», який наполовину складався зі старих пісень. Решту нових до цього альбому ми написали разом із Панчишиним. Під час запису третього альбому «Батярський блюз» ми вже зовсім знахабніли: майже увесь він складається з нових пісень[2].

  •  

Треба зрозуміти одну річ — наше життя стане комфортнішим і набагато простішим, якщо ми спрямовуватимемо життєву енергію на те, щоб дотримуватися правил, а не на те, щоб їх «обійти»[1].

  •  

У нас, на жаль, море лицемірства, море фальші. Величезна кількість людей бреше собі, бреше іншим, видає себе за тих, ким вони не є. Дуже важливо не бути фальшивим. І нехай тебе сприймають дурником, хай як завгодно сприймають, головне — бути справжнім[1].

  •  

Це були богемні часи. Збиралися у когось вдома або ж у майстерні якогось художника. Ми знали, що нас ніхто не буде друкувати чи публікувати. Чхати на те хотіли. Самі створили свій світ і жили в ньому. Писали і читали один одному вірші. Я на ті вірші клав музику, співав пісні. Інші малювали картини. Цікавий був час, не забудеш[2]. — Про студентські часи

  •  

Я взагалі мав ідею українізувати всю нашу молодь книжками про Гаррі Поттера. Коли на Заході вже вийшов про нього навіть фільм, то російського й українського перекладів книги ще не було. Я подумав, що вийде у нас тут цей фільм – діти кинуться шукати книжку – і натраплять на український переклад. На жаль, перші книжки вийшли запізно. Але потім ми вже випереджали[2].

  •  

Я не є драматичною натурою, тож мені ближче трохи зневажливе ставлення до світу, трохи іронічне. І батярські пісні тому і почав писати, зрештою — щоб не дуже перейматися. Бо коли все занадто близько сприймати, занадто серйозно, то це буде певною мірою фальшю[1].

ПриміткиРедагувати