Мохаммад Расулоф

Мохамма́д Расуло́ф (перс. محمد رسول‌اف; нар. 1972, Шираз, Іран) — іранський незалежний кінорежисер, сценарист та продюсер. Лауреат та номінант численних фестивальних та професійних кінонагород.

Мохаммад Расулоф

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Був час, коли кіно починалося із запису великих кіноплівок — бобін, кіноплівки були негативними і позитивними. Через масштабність носіїв кіно було легше контролювати в Ірані, а самим фільмам неможливо було вийти на іранський ринок, в обхід цензури. Проте зараз є більше можливостей і ви можете на маленьких носіях свої фільми представити публіці та світу.

В самому Ірані я часто стикаюся з тим, що боягузи та консерватори вважаються більш винахідливими, розумнішими, однак насправді важливіше належати самому собі й розуміти реальність, не виходити за її межі. Однак відважність сказати все, що ти думаєш — це те, що я не знаю, як назвати, але це перший крок для того, щоб бути дисидентом.

Загалом вважаю, що зберегти силу свого вираження — дуже важливе завдання в умовах тоталітарного режиму, щоб залишитися самим собою, мати змогу висловлювати свою позицію. Однак зазвичай в таких системах іноді страх вважається наявністю інтелекту.

Зростання насильства, продовження руху коліщат механізму насилля – це те, що завжди викликало і викликає стурбованість. Я думаю про те, як ми, відстоюючи право жити у мирному суспільстві, використовуємо засоби вираження для впливу на загальну культуру.

Коли я був підлітком, сталася ірано-іракська війна: зараз, йдучи українськими вулицями, я пригадую той час і повертаюсь у період своїх підліткових спогадів. Відчуття українського народу мені дуже зрозумілі. Втім, війни відбуваються зараз у багатьох куточках світу. В цей час постає питання — в чому корінь цих воєн? Це високопосадовці методом пригнічування і силового впливу хочуть відібрати частину територій? Дійсно це ті питання, на яких ми можемо наголошувати і брати до уваги під час свого пророблення сюжетних ліній.

Мистецтво завжди може бути рефлексією життя. Я вважаю, що умови життя людини мотивують митця обрати певну форму мистецтва. Форма, яку обирає митець, завжди є рефлексією на ті умови, в яких він живе.

Одного дня ця війна закінчиться і ці потрясіння, які переживає український народ, природно знайдуть своє відображення у творчості й кінематографії зокрема, трансформуються у мистецький продукт, який буде уособлювати віху історії людства.

Особливість тоталітарного режиму в тому, що держава не дозволяє людині бути самою собою, справжньою, говорити те, що справді люди б хотіли. Те, що відбувається з людиною в тоталітарній державі, — це надважкий процес. Існує і інша проблема: зазвичай населення, як, до прикладу, іранці, що живе під тиском тоталітарної влади, іноді настільки заклопотане власними проблемами, що забуває, що відбувається у світі.

Під час створення кіно я віддаю перевагу мати свободу вираження, чинити опір цензурі над можливістю відзняти фільм найкращим обладанням і за сучасними технічними вимогами. Дуже все заплутано, бо хоч і докладаю зусиль бути не у фокусі цензури, обійти цензуру, але я все одно вимушений творити в умовах, продиктованих існуванням цієї цензури. Іноді, незважаючи на існування цензури, мені вдається досягти того способу вираження, який я задумав, однак локації, умови, які я хотів би мати — я це не можу реалізувати, тому що цензура змушує мене нести ці втрати.

Раніше цензура була більш успішною і інакше впливала на мову та спосіб художнього вираження, проте нині через наявність технологій все більше з'являється можливостей для її обходу. Раніше через цензуру доводилося звертатися до метафор, але зараз маєте такий шанс через існування безлічі шляхів, щоб оповідати прямо.

Роками в мене була заборона на виїзд в Ірані, та я встояв і знову думаю про шляхи, як би продовжити протистояти та чинити опір цензурі. Абсолютно згоден, що найважливішим для мене є протистояння цензурі й воно важливіше, аніж можливість втратити доступ до якогось технічного обладнання.

У складних умовах, в суцільних обмеженнях людина засинає і не знає, чи прокинеться, проте переконаний, що мистецтво завжди в умовах складних життєвих обставин доходить до нових, сучасніших форм мистецького вираження. Я не схиляюсь перед цими обставинами, але через те, що ми змушені існувати в рамках цих обмежень, пропоную передусім діяти творчо.

Цензура сильно впливає на мистецьке вираження. У різні періоди це проявляється по-різному. Зараз за допомогою технологій цей вплив цензури зменшився і не може бути настільки значним.

Я вважаю, що цензура – це в'язниця. Навіть коли я створюю андеграундний фільм, я під цензурою, я все одно у в'язниці. Однак перед тобою вибір: ти можеш почати прикрашати цю в'язницю і казати «вау, оце гарненьке місце», а можеш кричати. Я саме той, хто кричить.