Не́нсі Г'ю́стон (англ. Nancy Huston; нар. 16 вересня 1953, Калгарі) — канадська письменниця, авторка романів та есе.

Ненсі Г'юстон
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Двадцять років зі мною жила здатність дивитися на все скептично і з іронією, та вона не витримала натиску мого материнства[1]. — З інтерв’ю

  •  

Навіть якщо свій стан ми вигадали, це не привід наплювати на нього[1]. — З есе

  •  

Ця жінка ніби й є, але водночас її нема, й це відразу впадає в очі[2]. — З роману «Печатка янгола»

Про Ненсі Г'юстон

ред.
  •  

Її «нерівності» у французькій створюють потужний естетичний ефект, кажуть рідномовці. Уже перші романи на початку 1980-х добре прийняли, вона багато пише й видається, має чимало відзнак та премій і зрештою є однією з трьох найпопулярніших сучасних канадських письменниць[2]. — З есею «Ненсі Г’юстон»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Більше сорока п’яти книжок: романи, есе, наукові розвідки, п’єси, дитячі твори, переклади. Усі, хто беруть у неї інтерв’ю чи пишуть репортажі про зустрічі з відомою письменницею-інтелектуалкою, яка входить у когорту «обраних» акторів, успішних у нерідній мові, відзначають деталь, що їх відверто з першого ж погляду шокує. Г’юстон обожнює жувати жуйку. Вона писала дисертацію про кліше, між іншим[2]. — З есею «Ненсі Г’юстон»

  — Ганна Улюра
  •  

Дотик янгола – так зветься заглибина над верхньою губою, куди буцімто ангел приклав палець новонародженому, щоб той забув про рай і захотів відтак жити на неідеальній землі. Забування і забуття – важлива тема для роману Г’юстон, чию значущість підкреслює сама мова твору. Весь роман написаний у теперішньому тривалому часі, дієслів у минулому і майбутньому обмаль. У цьому світі всі вдають що нема минулого і сподіваються, що не доживуть до майбутнього[2]. — Про роман «Печатка янгола» // З есею «Ненсі Г’юстон»

  — Ганна Улюра
  •  

Романи Г’юстон ніхто й ніколи не ризикне назвати мажорними чи бодай обнадійливими.
А ще вона піаністка. І майже у всіх її великих творах з’являється тема, або частіше, людина, яка лагодить і налаштовує музичні інструменти. Найчастіше вона говорить про скордатуру. Це такий метод налаштування струнних, коли створюється контрольований дисонанс, щоби полегшити виконання надскладних партій. Краще, ніж цими двома словами, її прозу й не визначити[3]. — З есею «Ненсі Г’юстон»

  — Ганна Улюра

Примітки

ред.

Джерела

ред.