Есе

Есе́ — (фр. essai спроба, нарис, від лат. exagium — зважування) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Есе

Цитати

	Будь-яка розмова про есей як жанр і його історію розвитку починається з успішної кар’єри одного мера невеликого європейського міста. Це мер французького Бордо — Мішель де Монтень. Він творить у добу, коли сказали, що людина — вінок творіння. На місце теоцентризму приходить гуманізм. Есей — це спроба людини думати й говорити, мислити і писати про себе^[1].
	— Віра Агеєва

	Есей — це розмисел, уміння трохи втишити пристрасті^[1].
	— Віра Агеєва

	Есей, безперечно, не є жанром для широкої авдиторії. Це такий «невловний» жанр на межі журналістики, літератури, філософії. Але, на відміну, від колонок чи журналістських статей, есей виходить за межі щоденних інформаційних приводів і дозволяє авторові поміркувати на глобальніші теми^[2].
	— Тетяна Терен

	Європейська есеїстика починається від доби ренесансу. Це культурно-стильова епоха, в якій людина пробує означити свою ідентичність і відповісти на питання «Хто я?», «Хто навколо мене?», «Як я ставлюся до тих, хто навколо мене?», «Як я ставлюся до цієї культури?». Невипадково відбувається піднесення автобіографічного жанру — це самоаналіз, звернення до себе^[1].
	— Віра Агеєва

	Зараз в українській літературі час есеїстики, тому що суспільство потребує переоцінки цінностей. На наших очах формується нова модель культурно-національної ідентичності. Цікаво те, що в есеях Оксани Забужко, Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Костянтина Москальця й багатьох інших знов акцентується проблема постколоніалізму^[1].
	— Віра Агеєва

	Українська есеїстика починається у 20-ті роки XX століття: тоді ми нарешті здобули державність. УНР-івська зброя програла політично, але культурний суверенітет існував ще принаймні десять років. У 20-ті роки відбулася інтелектуалізація літератури, це період справжнього розквіту небелетрестичних жанрів. Це зумовлено тим, що тоді витворювалась нова модель культурно-національної ідентичності. Ця література — вже не ресентимент, не в обороні проти ворога, не тексти для домашнього вжитку^[1].
	— Віра Агеєва

	Як і дискусії, есеїстика допомагає нам поставити правильні питання, змінює тональність розмов у нашій культурній спільноті, формує спільний словник важливих слів і понять^[2].
	— Тетяна Терен

Примітки

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[theukrainians-1] а ^б ^в ^г ^д Віра Агеєва: «Ті, хто бачив ворога крізь приціл зброї, інакше ставляться до російської культури»

[gwaramedia-2] а ^б «Вимірювати культуру не KPI, але бачити її глибший вплив»: розмова з Тетяною Терен

[1]

[2]