Нігілізм

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої, у ширшому значенні, полягає у ставленні до будь-якої речі або людини як до ніщо, а у вужчому значенні — у запереченні існування об'єктивної основи для визнання, моралі або суспільного порядку.

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Нігілізм

* Платон * Кант * Ніцше * Будда * Конфуцій * Аверроес

Цитати ред.

	За Вольфгангом Краусом, нігілізм починається не сам від себе, не з власних надр живиться, а є реакцією на збанкрутування певних великих ідей та вір і певний час виступає у їхній власній одежі. Спершу він існує в прихованій формі (батьки: формальне слідування спорожнілій догмі при відсутності віри в неї), а потім в одвертій (діти: відкидання разом з віджилою догмою і всяких норм взагалі). Таку «парність» багатьох історичних форм нігілізму Вольфганг Краус зауважив чи не перший. Не менш цікава і його версія комунізму- сталінізму та фашизму-гітлеризму як трагічно-гротескового втілення нігілізму під антинігілістичними гаслами (за спостереженням В.Крауса, нігілізм може інколи виступати і як активна нібито історіотворча сила, формувати й свою патетику і романтику)^[1]. — «Iдеї Вольфганга Крауса у контексті гуманітарних проблем сучасності»
	— Іван Дзюба

	І як практика, і як теорія нігілізм народився не в Росії (і самий термін придумав не Тургенєв, як нас навчали в курсах російської літератури; ще 1799 року його вжив німецький філософ Фрідріх Генрі Якобі); в Росії його було запозичено і, як багато західних ідей, доведено до осяйних крайнощів: тут гіпертрофованого розвитку набула одна з трьох течій нігілізму — нігілізм соціально-політичний. Натомість філософський нігілізм XIX ст. «обрав» своєю вотчиною Німеччину, естетичний — Францію (хоча і решта Західної та Центральної Європи не залишилася до нього байдужою, а надто ж твердоконсервативна Англія та зрезигновано-легковажна Австрія зробили свої неповторні і вагомі внески в нього)^[2]. — «Iдеї Вольфганга Крауса у контексті гуманітарних проблем сучасності»
	— Іван Дзюба

Джерела ред.

Екстракт 150. У двох частинах. Частина друга. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 576 с. — ISBN 978-966-8152-17-7

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Екстракт_150(2)—2009——48-1] Екстракт 150(2), 2009, с. 48

[Екстракт_150(2)—2009——47-2] Екстракт 150(2), 2009, с. 47

[1]

[2]