Олександр Олесь

Олександр Олесь (справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба; 23 листопада (5 грудня) 1878, Крига, Сумщина — 22 липня 1944, Прага, Чехія) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Олександр Кандиба

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Люблю. Без пам'яті люблю… Хай, може, більше проклинаю. Я знаю — сам себе гублю, Але не можу і кохаю… — «Люблю. Без пам'яті люблю…» (4 листопада 1917 року)

Квітки любові розцвітають Єдиний раз, єдиний раз. Вони ніколи не вмирають І вічно в серце ранять нас. — «Квітки любові розцвітають…»

Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла. — «Чари ночі» (1904)

Але схід зайнявся сонцем, Хмари в золоті, в огні... І самотньо одцвітають Зблідлі ватри вдалині. — «Наші предки — слов’яни» // Княжа Україна (1920)

Думко! коли і тебе виливаю В слово холоднеє, в пісню свою, Пекло таке ж я в душі своїй маю — Спалює всю воно душу мою... — «Пекло, здавалось, було в ту годину...»

Гроза пройшла… зітхнули трави, Здаля розвіялись тумани, Спинилась кров, замовкли рани… Прибите серце ожило. — «Гроза пройшла… зітхнули трави…» (1905)

Наче море в краях полудневих, Зеленіють зелені сади, Білий цвіт на деревах вишневих — Наче шум весняної води. — «Наче море в краях полудневих…»

Про нього

З молодих поетів починав бути відомим О. Олесь, тоді студент Ветеринарного Інституту. Він був високий, стрункий, з великою пишною чуприною світлого волосся і сіяючими блакитними очима. Був дуже гарний. Здавалося, що він завжди горів. — Катерина Антонович

Див. також

• Похід на Царгород (вірш)

Джерела

• Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3
• Антонович К. М.. З моїх споминів. Ч. 1. — Вінніпег: Накладом Укр. вільної акад. наук, 1965. — 31 с.