Олег Ольжич

український поет, археолог і політичний діяч
(Перенаправлено з Ольжич Олег)

| wikipedia = Олег Ольжич | source = | commons = Category:Oleh Olzhych }} Олег Ольжич (справжнє ім'я: Олег Кандиба, 1907–1944) — український поет, археолог і громадський діяч. Син Олександра Олеся.

ЦитатиРедагувати

  • Нащо слова? Ми діло несемо.
  • Держава не твориться в будуччині,
Держава будується нині.
  • Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами, — та, що перемагає.
  • Слава ворогові, що твоєї ненависті вартий.
  • Міцніша — віра, і дзвінкіший — чин.
  • Є незмінна земля, і усе на ній — зміна невпинна.
  • Прокляття моїй плоті,
Що слабша за мій дух!
  • Не роки життєвою мірою — зміст.
  • Захочеш — і будеш!
  • Здорові і молоді народи не знають самообмеження.
  • Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів.
  • Дух — крига і стихія вогняна.
  • Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не підняти.
  • Ідея слави вкороновує українську духовність.
  • О Націє, що над добро і над зло,
Над долю, і ласку, і кару…
  • Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!
  • Бо лаврами діл, а не слова,
Вінчає велика пора.
  • Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
  • Є погляд у того жорстоко прямий,
Хто смерті заглянув у вічі.
  • На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, —
Не ждіть ніхто милосердя -
Я камінь з Божої пращі.
  • Хто вмів справедливо карати,
Той дивиться смерті в лице!
  • Ворожою кров'ю і гуком мортир
Виписує нарід протести.
  •  

О, неба сірість, оливо води,
В густих туманах обважнілі віти,
Страшна вагітність, що несе плоди,
Які аж правнукам уздріти!

  «Пройшли пурпурні фінікійські дні…»

ДжерелаРедагувати

1907 народився Олег Ольжич (Олег Кандиба), український поет, археолог, політичний діяч. Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини". Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 – †10.06.1944). 25 травня 1944 року його заарештовало гестапо у Львові. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року.