Оля (роман)
«Оля» — психологічний роман української письменниці Ольги Саліпи, надрукований у 2020 році.
Цитати
ред.«Не вір листам... За листами ховають справжнє».[1] |
«Листи - то творчість Розумієш, ті хто живуть письмом, рідко люблять сей світ таким, як він є. Нам щось надумати - не гріх. А любов - і поготів. Бо як то без любові? А щоденники і листи - то найбільша брехня у світі».[1] |
«Ті, хто має владу над кимось, - завжди сильніші, навіть коли без власної снаги. В тому і приємність».[3] |
«Подивись, який світ навкруги - жіноцтво вже давно не заперте в хаті».[4] |
«Виявляється, щоб люди думали про тебе так, як ти хочеш, треба зовсім небагато».[5] |
«Щоденники і листи можуть бути найбільшою брехнею в світі».[5] |
«Якщо ти з самого початку не налаштована виграти, то нема чого й починати гру».[6] |
«...є в тому щось сакральне - дивитися на чоловіка, який їсть».[7] |
«В цьому немає нічого стидного - просити плату за свою працю. Це я дурний, як чоловік мав би подумати про те, за що ти маєш жити».[8] |
«Бо не буває так, що навколо тебе стільки любові в світі, а вона тебе не торкається».[9] |
«Електрика - річ непевна».[9] |
«...мрії є вершиною щастя».[10] |
«...в листі можна сказати багато з того, що вголос не наважуєшся».[11] |
«То завжди так, що жінка, яка поруч із чоловіком, часом важливіша за нього самого. Жінка - то іє основа, на якій чоловік будує решту».[12] |
«Мені вже стільки років, що швидше непорядно залишатися самій».[13] |
«Традиції роблять нас в'язнями. Двоє дорослих людей можуть робити так, як їм заманеться. Навіть жити разом».[14] |
«Знаєш, Олю, це так приємно, коли твоя робота потрібна».[15] |
«Ти така, яка є. Це не може бути зле чи добре».[16] |
«Якщо все чітко розпланувати і не витрачати час на дурниці, то його стає вдвічі більше...».[18] |
«Розумні, вчені не бувають ні щасливими, ні багатими...».[19] |
«Та яка любов, коли твоїй дитині нема що їсти».[21] |
«...розумні не бувають щасливими?».[21] |
«...в кожного своє щастя. Але якщо дурному для щастя треба шматок білого хліба і теплу жінку поруч, то розумний хоче більше. І того більшого не завжди можна здобути. От я хочу єдности і соборности України. А то трохи важче, ніж заробити на булку».[22] |
«...Відень, тут грань між дозволеним і розпустою часом майже невидима».[23] |
«Я жінка, я відчуваю».[26] |
«...це ж якою сміливою треба бути, щоб самій зробити пропозицію мужчині одружитися?».[27] |
«Хіба нам уперше виглядати одна передодною смішно? Це і є справжня дружба».[28] |
«Чоловікам не цікаві ні ті, за кого треба боротися надто ревно, ні ті, за кого не треба боротися взагалі».[29] |
«Електрика небезпечна в руках дурня...».[30] |
«Кава вночі - нехороша звичка».[31] |
«Бути чесним і прямим - розкіш, яку можуть дозволити собі не всі».[32] |
«Бо хіба те, що людини немає серед живих, означає, що її треба перестати кохати?».[34] |
«Нічого дивного. Кажуть, що в тому й майстерність художника, щоб кожен на полотні побачив щось своє».[36] |
«Мовляв, тим, хто має багато братів-сестер, у світі легше».[37] |
«Якщо хтось думає, що вмирати у розкоші так само, як у злиднях, то це цілковита нісенітниця».[38] |
«Тому вмирати краще на самоті, але в чистоті».[39] |
Примітки
ред.- ↑ а б Оля, 2020, с. 5
- ↑ Оля, 2020, с. 6
- ↑ Оля, 2020, с. 8
- ↑ Оля, 2020, с. 9
- ↑ а б Оля, 2020, с. 16
- ↑ а б Оля, 2020, с. 46
- ↑ Оля, 2020, с. 50
- ↑ Оля, 2020, с. 53
- ↑ а б Оля, 2020, с. 55
- ↑ Оля, 2020, с. 59
- ↑ Оля, 2020, с. 79
- ↑ Оля, 2020, с. 80
- ↑ Оля, 2020, с. 81
- ↑ а б Оля, 2020, с. 83
- ↑ Оля, 2020, с. 85
- ↑ Оля, 2020, с. 86
- ↑ а б Оля, 2020, с. 87
- ↑ Оля, 2020, с. 97
- ↑ Оля, 2020, с. 110
- ↑ Оля, 2020, с. 112
- ↑ а б Оля, 2020, с. 113
- ↑ Оля, 2020, с. 114
- ↑ Оля, 2020, с. 119
- ↑ Оля, 2020, с. 133
- ↑ Оля, 2020, с. 135
- ↑ Оля, 2020, с. 141
- ↑ Оля, 2020, с. 143
- ↑ Оля, 2020, с. 154
- ↑ Оля, 2020, с. 157
- ↑ Оля, 2020, с. 159
- ↑ Оля, 2020, с. 160
- ↑ Оля, 2020, с. 163
- ↑ Оля, 2020, с. 164
- ↑ Оля, 2020, с. 169
- ↑ Оля, 2020, с. 177
- ↑ Оля, 2020, с. 187
- ↑ Оля, 2020, с. 189
- ↑ Оля, 2020, с. 207
- ↑ Оля, 2020, с. 208
Джерела
ред.- Ольга Саліпа. Оля. — Харків: Фоліо, 2020. — 218 с. — ISBN 978-966-03-8724-9