Людмила Василівна Паниченко — українська поетеса, публіцист, педагог та перекладач,
Член Національної спілки письменників України.
|
Боже милосердний, Боже наш єдиний,
В розпачі і смутку ненька Україна.
Блаже наш Великий, ти ж бо дав народу
Пісню солов'їну, калинову вроду. — «Молитва за Україну»[1]
|
|
|
|
|
|
Під святим Покровом ми давно прозріли,
У Христовім храмі свічку запалили.
Каємося, грішні, за гірку провину,
Захисти, Всевишній, нашу Україну. — «Молитва за Україну»[1]
|
|
|
|
|
|
Крізь морок пробивалось світло,
Всього бувало на віку,
Та мова і в неволі квітла —
Зоря в терновому вінку. — «Зоря в терновому вінку»[1]
|
|
|
|
|
|
В здоровім тілі — сильний дух —
Ця істина усім відома,
Життя — змагання й вічний рух —
Умів прадавніх аксіома. — «Хортинг»[2]
|
|
|
|
|
|
Коли плюндрується краса,
Отруйно плачуть небеса. — «Молитва до Природи»[2]
|
|
|
|
|
|
Теракти, смерть… Хто в цьому винен?
Причина істини проста —
Ми не прийшли ще до Христа. — «Молитва до Природи»[2]
|
|
|
|
|
|
А станеться так, що життя спопелить
У вирі стрімкім, швидкоплиннім,
Мій попіл у річку бурхливу жбурніть,
Посипте на рани тваринам. — «Не шукай мене в зимах»[2]
|
|
|
|
|
