Іларіон (Огієнко)

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім'я: Іларіон; 1882 — 1972) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог, дійсний член НТШ.

Іван Огієнко

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності.

Уніатський період Почаївської друкарні… період її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу.

…Петро І, а особливо катерина ІІ, завдали нашим монастирям такого болючого удару, ограбувавши їх дощенту, що він припинив культурну працю наших монастирів.

Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою. — «Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви».

Найтяжчий сум — то сум за волю, Коли криваво серце плаче, Коли душа вмирає з болю, І слово губиться гаряче… — «На ріках вавилонських» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Й Пророки тужно душу рвали, Крик серця нісся до Єгови: «Хіба не вонні наші хвали, Що Ти забув Свої нам мови?» — «На ріках вавилонських» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Подружжя жило, як в Сіоні, І весело їм при роботі: Щастить, мов в Єгови на лоні, Як ділимо труд по охоті. — «Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Й добився Нефтола розводу, І в тузі звіщає дружині: «Не вільно спинять свого роду, Єговин наказ це людині!» — «Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

До мужа дружина припала, Стражданням покрилося чоло: «Єгові нехай буде хвала Й за те, що Він дав нам, Нефтоло!»… — «Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Зростає наш князь Юрій в силу, І піняться горді бояри: Будує Вкраїну князь милу, А ті — коромоли та чвари. — «Незгода — то смерть» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Джерела

• Іларіон. Легенди світу. — Париж: Видавництво «Наша культура», 1946. — 89 с.