Себастіян Кленович

Себастіан Фабіан Кленович (Кльонович, Ацерн) (пол. Sebastian Fabian Klonowic, лат. Acernus, нар. 1545, с. Сульмежиці, біля Каліша, Польща — 12 серпня 1602, Люблін, Польща) — поет та композитор Речі Посполитої, викладач Замойської академії, симпатик Реформації та Русі-Роксолянії. Писав латиною, згодом польською.

Себастіян Кленович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

З поеми «Роксолянія», 1584 р.

А як одбираєш своє — добру це честь принесе.

Як ти любов затаїш, стане сильніша вона.

Ради шукаєш у духів, забудь, отже, Бога в ту хвилю, Небо і пекло єднать разом не можна ніяк. Бо коли Бог допоможе, то сила пекельна відмовить, А кому біс допоміг, Бог одмовляє тому.

Жар твій жадає тебе, кличе тебе твій вогонь.

Ніч одбирає темнотна речам їхні барви питомі, Не дозволяє ніяк вигляд їм свій зберегти.

Брат смерті — сон.

Що помагає, коли закують в золоті тебе пута? Золото пут аж ніяк рабства не влегшить твого.

Як зашморгнуть кому мають петлю і тоді задушити, Чи ж є різниця, яка буде у нього петля?

Однако Бідному де потонуть і у якому багні.

Те, чого взяти не можу, хоча й називається «здобич», Здобиччю здобичі я найнужденніший є.

Нещасне ото щастя: багатство збирати, Від шкоди (не гадай-бо, що виграв) утратиш.

З поеми «Торба Іуд, або Лихо набування маєтностей», 1600 р.

Хто з лотрами пізнався, то лотром той буде.

Один повідав добре: «Чинити зло учать Нероби цілковиті, живіт тільки тучать». Бридке бува лінивство і порожнювання, Без праці і турботи нема виховання.

Із молоду звикай тож в малому постати, Кохайсь у добрій славі, щоб міг ціло матись. Із дітьми, що поштиві, веди товариство, В злій зграї не надійся на добреє дійство.

Зле виховані діти, хлоп’ята зухвалі, Підпал це для нецноти, до злого посталість.

Запалисті костирі, п’яниці ледачі, Розтратники, лінивці і трутні жебрачі, Навчайтеся убозтво терпіти належно, Шануйте добру славу, як скарб, завше стежно.

Працюй і стережися ти порожнювання, Чини поважні речі, знехай блазнювання. Зважай на закон Божий, на страх щодо нього І стережи убозтво, не прагни людського.

Скажу: як буде раз хто плутяга брехливий, Не стане той ніколи господар горливий, Як бавитимеш франтом своїм-бо налогом Корчемним, рілля буде лежати облогом.

Ті жебраки неслушно (дужі хоч, здорові) Хитрують каптурами, люд зманить готові. Ховається костиря, злодій в бридкій шаті Ховається і дідом юний вміє стати.

Немало є обпилих жебраків, шалених, Хоча й уломних, хворих і роспустоємних. Заздросних і сварливих, загнійних каліків. Убивців, ломибоків і негідних смиків.

Рятуйтеся ви разом, згода малі речі Примножить, а незгода речі псує й ґречні.

Від правди — право, також правдивість у назві. Обох підґрунтя — правда, глава є наразі.

Кумир є право, шнуром стає справедливість. Що витягнутий рівно — така особливість.

Як дерево без шнура, буває, зростає Пряме, під шнур неначе, то й гарне буває. Свята тож справедливість стає отак само — Без писаного права на лотра йде прямо.

Святу висвітлюй правду, хто ж правду стирає, Шахраїть поміж люду, той Бога не знає.

Від мертвого не вельми п’яни́ця різниться. Адже стає небачний, без розуму, ниций.

Що п’яний несвідомий, філософ вважає. Йому навспак мозківню хтось перевертає.

Людина-бо людині бува замість Бога, Бува ж — за вовка стане» за ворога злого.

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7