Семикіна Людмила Миколаївна

Семи́кіна Людми́ла Микола́ївна (23 серпня 1924, Миколаїв — 12 січня 2021) — українська живописиця і майстриня декоративного мистецтва, заслужений художник України (2009), лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за серію строїв «Високий замок» (1997), лавреатка премії імені Василя Стуса (2000). Дружина живописця Михайла Бароянца.

Семикіна Людмила Миколаївна

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Як художника мене Леонідові Осиці порекомендував саме Георгій Якутович, ми з ним разом навчалися у виші. Його підтримала Ліна Костенко — дружина Василя Цвіркунова, тодішнього директора кіностудії імені Олександра Довженка. Георгій вважав, що тема, яку Каменяр порушив у «Захарі Беркуті», мені до снаги. Раніше на теренах кіно я не працювала, тож із перших днів роботи у фільмі навчалася: безпосередньо на знімальному майданчику, спілкуючись із режисером Леонідом Михайловичем, оператором Валерієм Квасом, гортаючи сторінки книжок у бібліотеках, храмах, музеях... Секрети нового ремесла опановувала, йдучи шляхом випробувань. Мені допомагали консультанти: історик, архівіст і письменниця Олена Апанович і художник–постановник кіностудії імені Олександра Довженка Михайло Раковський (він, до речі, як і Якутович, знявся в окремих епізодах, і теж — у моїх костюмах)». — про свій дебют художника-портретиста в кіно в якості художника по костюмах в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року)

«Якось дорогою до перевалу (в Карпатах режисер запланував зняти одну з найважливіших сцен фільму) ми зупинилися в невеличкому містечку. Пригадую, як, очікуючи автобус, мало не вся група, одягнена в костюми, гордовито, без поспіху курсувала головним майданом, заходила в кав’ярні... Гуцули (а вони завжди розумілися на своїй, так би мовити, етнографічній «формі») з неабияким інтересом розглядали гостей. Я зауважила, що нова «форма» їм припала до душі». — про хід зйомок фільму "Захар Беркут" в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року)

«Я мала створити три групи костюмів: татарський, тухольський і княжий. Татарський одяг, як відомо з історії, був строкатим, бо нападники не гребували вбранням тих, чиї землі захоплювали. Тому костюмові татаро–монгол властиве перевантаження фактурами: в ньому — і хутро, і метал... Я була переконана, що такому вбранню треба протиставити одяг, сказати б, мудрий, естетичний, величний у своїй простоті. Тухольців вирізняла природна потреба захистити власну землю: вони не очікували жодних вказівок «згори». Іван Франко змалював їх як взірець честі та гідності, а в Захара Беркута — заклав «капсулу» державності, адже Беркут — лідер віче — чинив, як державний діяч, людина з високо організованою державницькою свідомістю. Тож я вважала, що Захар повинен мати вигляд жерця. Для одного з головних епізодів, створюючи тухольський костюм, обрала біле та сіре сукно, атрибути «золотого» кольору. Такий одяг увиразнив характери героїв і заявив, що тухольці — переможці, а їхній дух незборимий. Костянтина ж Степанкова, Антоніну Лефтій треба було вдягти, як князя і княжну». — про головні завдання художника з костюмів в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року)

«І Леонід Осика, і Георгій Якутович ставилися до мене більш ніж приязно, і по–справжньому захистили, коли «добрі люди» порушили питання про те, щоб відсторонити мене від роботи над фільмом (1968–го я підписала лист на захист В’ячеслава Чорновола, за що отримала обвинувачення в «буржуазному націоналізмі»). Вони поважали мою відданість і готовність до самопожертви, пам’ятали, як під час кількох епізодів я практично рятувала фільм». — про підписання листа на захист В’ячеслава Чорновола в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року)

«1996–го, після моєї виставки «Високий Замок», Вадим Скуратівський написав: «...аристократичний консерватизм». Чомусь ми загубили принципи високої культури минулих часів: нині здебільшого «гребемо» в етнографію, в якийсь сувенірний потік, замість того, щоб заглибитися в матеріали археологічних досліджень». — про те, хто найвлучніше окреслив сутність творчості в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року)